Між виживанням і злочином: Альона Луньова розповіла, як в Україні застосовують статтю про колабораціонізм

В Україні передбачена кримінальна відповідальність за колабораціонізм, проте багато судових вироків викликають сумніви щодо їхньої справедливості. Часто покарання отримують люди, які не були високопосадовцями в окупації, не підтримували ідеологію “руського міра”, а інколи контактували з росіянами лише для того, щоб вижити та допомогти вижити іншим. Чому їх судять за статтею 111-1 Кримінального кодексу України і що не так із нашим законодавством? Про це в етері телеканалу ICTV розповіла адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.

Альона Луньова

Вона наголосила, що покарання отримують переважно ті, хто залишався на окупованих територіях для забезпечення життєдіяльності міст та допомоги людям вижити, а не ті, хто активно співпрацював з окупантом.

“Мова йшла про електриків, охоронців аптек, працівників комунальних служб, вуличних, які виконували свою роботу, щоб допомогти людям вижити. Їх дії часто трактуються як злочин проти національної безпеки, хоча міжнародне гуманітарне право дозволяє таку діяльність у зоні окупації”, — пояснила Луньова.

За її словами, наразі за статтею 111-1 ККУ за колабораціонізм винесено вже понад 3 000 вироків, проте більшість із них стосується людей, які фактично не загрожували державній безпеці: “До тих, хто дійсно співпрацював з окупантом, наразі важко “дотягнутися”, а відтак покарання отримують переважно ті, хто просто залишався в окупації”.

Луньова також підкреслила, що стаття 111-1 ККУ була запроваджена на початку широкомасштабного вторгнення з метою попередження колаборації, але її формулювання надто широке. У ньому зазначено, що колабораційною діяльністю вважається будь-яка діяльність у структурах окупаційної влади, включно з освітою, правоохоронною та комунальною діяльністю, що дає можливість трактувати як злочин навіть мінімальні дії людей, які просто намагаються вижити.

Адвокаційна директорка ZMINA додала, що необхідно внести зміни до ККУ, щоб синхронізувати українське законодавство з нормами міжнародного гуманітарного права: декриміналізувати дії, які не шкодять національним інтересам, та залишити відповідальність лише для тих, хто активно підтримує окупаційний режим.

“Якщо законодавство не зміниться, ми матимемо довгострокові наслідки: несправедливо засуджені люди залишатимуться під обмеженнями, позбавлені компенсацій і права на пенсії, а суспільство буде стигматизувати тих, хто виживав під окупацією”, — зауважила Луньова.

Вона також нагадала, що люди, які зазнають переслідування за колабораціонізм, можуть звертатися до системи безоплатної вторинної правової допомоги та правозахисних організацій, які підтримують справи в національних судах і готують їх до ЄСПЛ.