За ярликами — історії людей. Правозахисники зняли мультфільми про тих, хто лишився жити в окупації
Проєкт “Всі, хто хотіли, поїхали?” розповідає 10 історій реальних людей, які живуть в окупованому Криму чи так званих “Л/ДНР”. Мультфільми показують, що рішення “поїхати чи залишатися” — не тільки та не стільки вибір між Україною та “руським миром”.
Про те, навіщо створювали такі мультики та що надихало, журналістам Вільного радіо розповіли учасники творчої команди.
“Головна мета нашого проєкту вже є у назві “Всі, хто хотіли, поїхали?”. Ми ставимо під питання одне з найпоширеніших упереджень щодо людей, які залишилися жити на тимчасово окупованих територіях. Начебто люди з проукраїнськими поглядами поїхали, а ті, хто залишився, мають проросійські погляди. Але це не так. Ми хочемо показати реальні історії людей, які стоять за цими дискримінаційними ярликами “сепаратисти”, “колаборанти”. Хочемо розказати про їхні причини залишитися, щоб глядачі побачили, що цей вибір не свідчить про вибір між Україною та “руським миром”, — пояснює продюсерка проєкту “Всі, хто хотіли, поїхали?”, журналістка “Центру прав людини ZMINA” Єлизавета Сокуренко.
Над цим проєктом з літа 2020-го працювали “Центр прав людини ZMINA” та компанія RealStoriesProduction. Гроші на створення мультиків — грантові. Команда перемогла зі своєю ідеєю в конкурсі PITCH UA 2.
Основою одного з мультфільмів та поштовхом до створення проєкту стала історія Клубніки Андріївни. Про свою маму, яка жила в окупації, писала та малювала художниця Алевтина Кахідзе. Щоб не наражати близьку людину на небезпеку, авторка згадала дитячий мамин “псевдонім”.
“З’явилася дуже давня історія з дитячого садку, де моя мама працювала вихователькою, і одна дитина її називала Клубніка Андріївна. Я писала, що є така Клубніка Андріївна, яка опинилася в ситуації війни навколо, вона там живе і дзвонить своїй доньці — мені. Я це переказувала через тексти та зображення. Для багатьох людей це була дуже зрозуміла історія. Були дуже промовисті історії. Коли в Жданівці геть не було мобільного зв’язку, і хтось хотів подзвонити своїм рідним, треба було йти на кладовище. І на цвинтарі вони всі дзвонили, абсолютно всі”, — розповідає Алевтина.
Реальна історія Клубніки Андріївни сумна: вона померла на КПВВ, точніше на блокпості “ДНР”. Інші історії, які втілили мультиплікатори, дуже різні. Героїнею однієї стала Муміне Салієва — активістка ініціативи “Кримська солідарність” та координаторка проєкту “Кримське дитинство”, яка опікується дітьми політв’язнів.
“Це і історії не публічних людей, наприклад, жінки, яка працює на кареті швидкої допомоги, також живе у Криму, робить чудові іграшки з українською символікою. Це буде історія 16-річного підлітка, якому на початку війни було 9 років, він ніколи нікуди не виїжджав. Власне, у нього не було вибору, бо він залежний від батьків. Це буде історія колишнього начальника шахти, який залишився на окупованому Донбасі”, — каже Єлизавета Сокуренко.
Кожен з 10 мультфільмів зроблений у своєму стилі. Спочатку хотіли використовувати один, але у процесі роботи від цієї ідеї відмовились. Анімацію обрали не лише для безпеки героїв, але й для того, щоб зробити історії більш емоційними.
“Анімація дає більше інструментів, ніж якщо б ми робили документальні короткі історії. Це можливість передати атмосферу, зробити для кожної історії якийсь унікальний світ”, — додає продюсерка проєкту.
Прем’єра мультфільмів запланована вже на 2 квітня. Подивитись їх можна буде на сторінці проєкту у Facebook. Плануються і офлайн-покази, але усе залежить від ситуації із захворюваністю на COVID-19.
Джерело: Вільне радіо
