Звинувачуються в любові до Україниї. Як Росія викрадає цивільних та чому дехто не повертається на підконтрольну територію після звільнення

A+ A-

“Я мусив переказувати представникам “ДНР” свої вистави. Це дуже смішно”, — згадує маріуполець Анатолій Левченко. Чоловік понад 25 років присвятив режисерській роботі у театрі, а коли місто опинилося під окупацією, за проукраїнську позицію його запроторили за ґрати.

Загалом Україна має достовірні дати про 1700 цивільних, яких незаконно утримує Росія. Країна-агресорка здійснює щодо них фізичне, психологічне та сексуальне насильство, не надає якісної медичної допомоги та утримує у неналежних умовах.

Ми поспілкувалися з ексбранцем окупантів, правозахисниками та Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, аби з’ясувати, як збирають дані про викрадених цивільних, що треба знати їхнім рідним та чи вдається повертати заручників додому.

Анатолій Левченко прожив у Маріуполі на Донеччині близько 30 років — переїхав туди одразу після закінчення столичного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Чверть століття чоловік присвятив режисерській роботі у місцевому драматичному театрі, а 2020-го заснував перший недержавний театр Маріуполя Terra Incognita. 

Покинути місто з початком відкритої війни чоловіку не вдалося — з дружиною вони виховують сина, що має невербальний аутизм, тож його перевезення потребує спеціальних умов. Підходящі автівку з водієм вдалося знайти лише у травні, коли активні бойові дії в Маріуполі вщухли, а місто опинилось під повним контролем росіян. 

“Для того, щоб виїхати з Маріуполя, потрібно було пройти фільтрацію. Треба було поїхати у селище Мангуш й отримати там спеціальний “квиточок”. Без цього “документа” ти не виїдеш — розвернуть на блокпостах. Ми поїхали, пройшли фільтрацію. Я знайшов машину”, — згадує Анатолій Левченко.

Проте виїхати із захопленого міста не вдалося. За три дні після процедури фільтрації до квартири маріупольського режисера вдерлися двоє “оперативників міністерства державної безпеки” квазіформування “ДНР”. 

“Пістолет до живота. “Собирайся, сволочь!” (Збирайся, сволото! — укр.) У них до нас нелюдське ставлення. Ми якісь звірі, мабуть. У квартирі ми були з сином — дружина пішла на ринок у пошуках творогу для сина, оскільки в аутистів є звичка до їжі, вони не можуть їсти будь-що. Через це син страшенно схуд. Його не можна залишати ні на секунду: він може у вікно вистрибнути, будь-що зробити”, — говорить співрозмовник.

Із чорним пакетом на голові Анатолія Левченка доправили на допит у маріупольське управління ФСБ РФ. Дорогою до “контори” (як називає управління сам чоловік) намагалися з’ясувати, “чи можна вважати фашистами греків Приазов’я”.

За словами чоловіка, донос на нього в окупаційну адміністрацію написали колишні колеги з драмтеатру, які залишилися працювати в окупованому місті. 

З 20 травня по 16 червня 2022-го Анатолій пробув у в’язниці “Ізоляція” в Донецьку, яку окупанти облаштували там після окупації міста у 2014-му. Там чоловіка систематично викликали на допити, де намагались вивідати все про його роботу в театрі та громадську діяльність.

“Я мусив переказувати їм свої вистави. Це дуже смішно. Я кажу їм: “Зайдіть в інтернет, вони ж там є”. Звичайно, не повністю, але якісь уривки і анонси є”, — переповідає Анатолій.

Вистава “Енеїда”, режисером якої був Анатолій Левченко, фото з архіву співрозмовника

Згодом бойовики “ДНР” змінили тактику допитів і більше не запитували про театральні будні. Натомість висунули звинувачення у розпалюванні національної ворожнечі через проукраїнські публікації у фейсбуці. А згодом додали до справи ще й підозру в тероризмі — нібито через картинку з палаючим Кремлем, яка була в Анатолія на сторінці.

В “Ізоляції”, за словами Левченка, росіяни утримують здебільшого цивільних. На той час, згадує ексзаручник представників “ДНР”, разом з ним у в’язниці сиділи представник так званого “міністерства доходів і зборів ДНР”, на якого звели наклеп його ж колеги; чоловік, якого судили за державну зраду, бо той вживав наркотики, що “мали український слід”; мер Мангуша та ветеран АТО (ООС) із Маріуполя, з яким Анатолій був заочно знайомий ще до того.

16 червня Анатолія перемістили в Донецький слідчий ізолятор на вулиці Кобозєва — це установа, яку радянська влада збудувала після Другої світової війни. За словами Анатолія Левченка, в ній утримують від 5 до 6 тисяч людей: як військових, так і цивільних. 

В одній невеликій камері, яку представники квазіформування “ДНР” облаштували у підвальному приміщенні, з Анатолієм сиділи ще 19 затриманих. Спершу доводилося навіть спати по черзі, адже двоярусних нар на всіх не вистачало. 

Читайте повну історію за посиланням.