У фокусі Індексу реформ: впровадження реєстрованих партнерств
Чинне законодавство регулює лише «традиційні» шлюби. Тому в сучасному суспільстві воно виявилося недостатнім для юридичної фіксації різнопланових союзів між людьми, які хочуть унормувати широке коло взаємних обов’язків і прав. Так, поза увагою залишаються відносини осіб без романтичного чи сексуального підґрунтя, але пов’язаних спільним побутом. Також поза легальним способом зафіксувати взаємні права та обов’язки залишаються одностатеві пари.
Як відповідь на такі проблеми, наприкінці 1980-х років у світі з’явилася можливість реєструвати партнерства, які не передбачають створення «традиційної» сім’ї. У різних країнах такі відносини мають назву реєстроване партнерство (registered partnership), цивільний союз (civil union), фактичний шлюб (сommon-law marriage), домашнє партнерство (domestic partnership), життєве партнерство (life partnership) тощо. У Європі зазвичай використовують термін «реєстроване партнерство», на відміну від північноамериканського «цивільного союзу». Великобританія використовує термін «цивільне партнерство».
Довідково. Згідно з європейським законодавством, шлюб – це акт, яким офіційно формуються правові відносини між двома особами. Законність такого союзу може бути встановлена цивільно (в офіційних органах влади та на законних підставах без участі релігійних інституцій), релігійно (реєстрація перед релігійним представником) або в інший спосіб, визнаний законодавством кожної окремої країни. Здебільшого країни світу визнають цивільний шлюб або на законодавчому рівні надають юридичну силу релігійному шлюбу однак є країни, наприклад Саудівська Аравія, де визнаються лише релігійні шлюби.
Історично на основі культурних (зокрема релігійних) традицій шлюб укладався між чоловіком та жінкою, хоча є історичні свідчення одностатевих шлюбів зі стародавніх часів. Надалі секуляризація (розділення світської та церковної влади), передбачала закріплення союзу законом світської влади.
У всіх країнах ЄС цивільний шлюб має загальновизнаний правовий статус. Деякі країни ЄС визнають релігійний шлюб рівноцінним цивільному шлюбу (наприклад, Данія, Естонія, Греція, Італія, Польща, Словаччина, Іспанія, Норвегія та ін.), а деякі – ні (у Франції релігійний шлюб не має жодних наслідків для сімейного статусу).
Окрім офіційного шлюбу, є домовленості, в яких сторони живуть разом протягом певного періоду часу, не оформляючи свої стосунки у вигляді цивільного та/або релігійного шлюбу – це згадані вище цивільні союзи (партнерства). Їхнє визнання державною владою регулюється у кожній країні або території окремо. Різниця між шлюбом та партнерством здебільшого пов’язана не з сімейним законодавством, а з правами, які члени подружжя мають в інших сферах – зокрема, спрощений порядок імміграції, пенсійні схеми та ін.
В Україні визнаються лише цивільні шлюби між особами різної статі. У судовому порядку можна довести фактичний шлюб, тобто коли різностатева пара проживає разом, має спільний побут, але не зареєструвала відносини у державних органах, оскільки відповідно до статті 21 Сімейного кодексу України, «проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя».
Загалом цивільне (реєстроване) партнерство можна визначити як юридично оформлений союз двох осіб. Цей союз може бути як між особами однієї статі, так і у різностатевих пар, які перебувають у романтичних або партнерських відносинах (друзі, співмешканці, знайомі). Для ЛГБТК-пар цей механізм є кроком до юридичного визнання та офіційного оформлення їхніх стосунків у разі, коли укласти шлюб неможливо.
Наприклад, у Франції з 1999 року цивільні партнерства оформляються у вигляді «цивільного договору солідарності» (pacte civil de solidarité) і мають значне поширення серед різностатевих пар, так само як і в Нідерландах, які запровадили партнерства з 1998 року (рис. 1). Наразі близько 95% партнерств у Франції та 97% партнерств у Нідерландах укладаються між різностатевими партнерами, хоча у роки їх впровадження 42% партнерських союзів у Франції та 65% у Нідерландах були одностатевими.
Окрім регулювання союзів двох осіб незалежно від статі, виникають нові форми відносин, які потребують офіційного визнання та юридичного оформлення. Таким викликом постали відносини у рамках консенсуальної немоногамії, тобто союзи, де є більше двох партнерів одночасно. Наразі існують лише декілька прикладів їхнього юридичного визнання. Один із них стосується визнання у 2020 році поліаморного домашнього партнерства у місті Сомервіль штату Массачусетс, для того, щоб партнери, які не перебувають у шлюбі, могли відвідувати своїх хворих на коронавірус партнерів у лікарні. До такої практики доєдналися й інші міста цього штату. Інший приклад стосується одиничного випадку визнання державним нотаріусом цивільного союзу трьох осіб у Бразилії у 2012 році, який був укладений у відповідності до формальних вимог (спільна адреса проживання та банківський рахунок). До таких союзів не відносяться поліандрія (багатомужество) або полігінія (багатоженство), наприклад, за законами шаріату у Саудівській Аравії, оскільки у цьому разі чоловік укладає шлюб із кожною жінкою окремо.
Зараз на міжнародному рівні не існує єдиного уніфікованого підходу до регулювання партнерств. Обсяг прав та обов’язків варіюється від країни до країни – від аналогічних до прав в офіційних шлюбах до обмежених лише фінансовими і майновими питаннями та статусом. Здебільшого учасники реєстрованого партнерства мають менший правовий захист, ніж партнери у шлюбі. Найчастіше обмеження стосуються питань усиновлення дітей (як третіх осіб, так і одного з партнерів) та спільного прізвища. Натомість цивільне партнерство зазвичай розширює можливості для двох повнолітніх осіб щодо спадкування чи наживання спільного майна, набуття статусу близьких осіб. Зазвичай реєстроване партнерство легше укласти та розірвати, аніж шлюб.
Олена Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA:
«В першу чергу це стосується майнових прав, питань успадкування. А також питань, які стосуються ситуації, коли людина хвора або потребує екстреного медичного втручання. Тобто всі права, які мають належати подружжю. Власне, законодавство про реєстровані партнерства має ці несправедливості усунути».
Повний матеріал — за посиланням.
