Правозахисні організації закликають не допустити порушення прав ВПО під час зміни порядку їхнього обліку

РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо погодження Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб“ із Законом України від 1 липня 2026 року № 4924-IX “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”

1 липня 2026 року Верховна Рада України ухвалила Закон України № 4924-IX “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі — Закон). Він набирає чинності 22 жовтня 2026 року, за винятком пункту 5 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення”, який набрав чинності наступного дня після опублікування. Відповідно, Кабінет Міністрів України зобов’язаний до 22 жовтня 2026 року ухвалити нормативно-правові акти, необхідні для реалізації Закону, погодити власні нормативно-правові акти із Законом, а також забезпечити погодження нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади із Законом. Так, Закон запроваджує оновлену модель обліку внутрішньо переміщених осіб (далі — ВПО), змінює правову форму підтвердження перебування особи на обліку, уточнює порядок внесення та актуалізації відомостей у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб і розширює механізми взаємодії з ВПО через електронний кабінет. У звʼязку з цим Постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” (далі — Постанова № 509) потребує комплексного перегляду та погодження із Законом.

Ми, Коаліція громадських організацій, що опікуються питаннями захисту прав осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, наголошуємо на необхідності комплексного перегляду Постанови № 509 та викладення Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі — Порядок) у новій редакції. Чинна редакція Порядку не відповідає оновленій законодавчій моделі та практиці реалізації державної політики у сфері внутрішнього переміщення. Оскільки перебування на обліку ВПО є передумовою доступу до низки прав, гарантій і заходів державної підтримки, пропонуємо врахувати такі положення під час підготовки нової редакції Порядку.

1. Забезпечення юридичної визначеності та безперервного функціонування системи обліку ВПО  

Несвоєчасне ухвалення або неузгодженість нормативно-правових актів, зокрема змін до Постанови № 509, створює ризик правової невизначеності та неузгодженості процедур обліку ВПО на момент набрання Законом чинності 22 жовтня 2026 року. Належна імплементація Закону також потребує завчасної організаційної і методичної підготовки органів та посадових осіб, уповноважених на здійснення обліку ВПО. Зокрема, необхідно розробити уніфіковані методичні роз’яснення та алгоритми дій (“дорожні карти”) для працівників соціального захисту, центрів надання адміністративних послуг і територіальних органів Пенсійного фонду України. Крім того, необхідно провести загальнонаціональну інформаційно-роз’яснювальну кампанію для самих ВПО, спрямовану на своєчасне й доступне інформування про нові правила взяття на облік та актуалізації відомостей, підстави й процедуру зняття з обліку, порядок повідомлення про ухвалені рішення, а також способи їхнього адміністративного оскарження тощо. Пропонуємо:

• завчасно затвердити нову редакцію Порядку, з достатнім строком для організаційної, методичної підготовки уповноважених органів — виконавців на місцях;
• розробити та довести до відома органів соціального захисту, центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП) і територіальних органів Пенсійного фонду України методичні роз’яснення та алгоритми застосування (“дорожні карти”) щодо реалізації нової процедури обліку ВПО;
• провести загальнонаціональну інформаційно-розʼяснювальну кампанію для ВПО про зміни в порядку обліку, зняття з обліку та підстави для оскарження рішень;
• передбачити перехідні положення, які гарантуватимуть збереження чинних облікових записів, унеможливлюватимуть автоматичне зняття особи з обліку, зупинення чи призупинення виплат до набрання чинності відповідними процедурними актами.

2. Запобігання порушенню прав людини та примусовому поверненню

Міжнародні стандарти розглядають прив’язку соціальної чи гуманітарної допомоги до обов’язкового вибору певного варіанта (наприклад, лише повернення) як порушення права на добровільне рішення, якщо для цього немає вагомих безпекових чи правових підстав. Жоден примус не має використовуватися для того, щоб спонукати ВПО до повернення, місцевої інтеграції чи переселення в іншу частину країни. До “прихованих” форм примусу також зараховано “встановлення допомоги залежно від конкретного вибору”.

Істотний ризик нової редакції Закону повʼязаний з можливістю зняття особи з обліку ВПО без її заяви на нових підставах. Особливе занепокоєння викликає можливість зняття особи з обліку ВПО у зв’язку з визнанням громади “безпечною для повернення”. Пункт 5 частини 2 статті 10 Закону передбачає зняття з обліку без заяви, якщо “відновлено умови для безпечного, добровільного та гідного повернення до покинутого місця проживання”, а порядок встановлення факту відновлення таких умов має визначити Кабінет Міністрів України (частина 3 статті 10). Хоча такий механізм формально не передбачає обовʼязкового повернення, припинення підтримки (виплат, пільг, участі в програмах забезпечення житлом тощо) фактично може обмежити можливості людини залишатися в громаді переміщення і в такий спосіб вплинути на добровільність її рішення, змушуючи повертатися в умови, де вона не має житла, роботи, родинних чи соціальних зв’язків. Водночас загальне визнання громади безпечною не враховує індивідуальних обставин людини: руйнування її житла, відсутність роботи, ризик повторної травматизації.

Для дотримання принципу добровільності повернення наголошуємо на необхідності врахування довгострокових рішень, таких як інтеграція в новій громаді, зокрема й забезпечення житлом і роботою, а не лише припинення підтримки після визнання громад “безпечними”. Фізична безпека території сама собою не свідчить про наявність умов для сталого повернення конкретної особи, не означає відновлення житла, доступу до засобів існування та соціальних послуг, психологічного добробуту чи соціальних зв’язків. Державна політика має ґрунтуватися на індивідуальній оцінці потреб людини. Особи, житло яких зруйноване або непридатне для проживання, не повинні втрачати реєстрацію як ВПО і доступ до механізмів державної підтримки для реалізації права на житло лише через зміну “статусу” громади. Пропонуємо врахувати під час розроблення змін до Постанови № 509 таке:

• запровадити індивідуальну оцінку потреб та обставин особи (стан житла, потреби в лікуванні, реабілітації та соціальних послугах, соціальні зв’язки, психологічний стан, можливості працевлаштування, навчання тощо) як передумову перед зняттям з обліку на підставі визнання громади “безпечною”, а не лише формального рішення щодо статусу населеного пункту;
• передбачити, що зруйноване або непридатне для проживання житло є самостійною підставою для збереження реєстрації ВПО та пов‘язаних з фактом переміщення прав і послуг до моменту фактичного вирішення житлового питання, зокрема можливості участі в державних і місцевих житлових програмах; 
• передбачити перехідний період і поступове (а не одномоментне) припинення виплат і пільг після зняття з обліку, з можливістю збереження окремих видів підтримки на час адаптації;
• встановити чіткий, прозорий та оскаржуваний порядок визнання громади “безпечною для повернення”, включно з критеріями оцінки й участю громадськості;
• забезпечити завчасне інформування ВПО про зняття з обліку;
• гарантувати ефективний та доступний механізм оскарження зняття з обліку без заяви особи, із зупиненням дії рішення на час розгляду скарги;
• передбачити, що зняття з обліку осіб, які проживають за кордоном, не має призводити до втрати можливості користуватися правами, послугами й адміністративними процедурами, які на сьогодні технічно пов’язані з довідкою ВПО, але не є заходами підтримки, що надаються у зв’язку з внутрішнім переміщенням. 

3. Усунення цифрових та бюрократичних бар’єрів  

Окремо необхідно звернути увагу на усунення технічних і процедурних перешкод, які роблять переселенців “невидимими” для системи й ускладнюють доступ до підтримки:

• Відсутність у застосунку “Дія” даних про ВПО, які перемістилися до 2022 року, що позбавляє їх доступу до електронних послуг, оновлення адреси й участі в програмах пільгового кредитування.
• Технічні збої, через які довідки дітей-ВПО перестають відображатися в цифрових сервісах після отримання ними першого паспорта (ID-картки) замість свідоцтва про народження.
• Відсутність процедури взяття на облік осіб, які виїхали, зокрема за кордон, до початку тимчасової окупації своєї громади й повертаються до України, але не мають документів, що підтверджують проживання на момент початку окупації.
• Незаконні вимоги органів на місцях щодо додаткових витягів про реєстрацію місця проживання попри наявність штампа про реєстрацію на тимчасово окупованих територіях (далі — ТОТ) у паспорті-книжечці.
• Повторне витребування повного пакета документів для підтвердження факту переміщення під час зміни громади проживання. Частина 6 статті 6 Закону прямо встановлює: факт проживання на території, з якої здійснюється переміщення, не потребує повторного підтвердження для осіб, уже взятих на облік, а підтверджується відомостями Єдиної інформаційної бази даних про ВПО.
• Скасування обліку ВПО на підставі даних про реєстрацію місця проживання в громаді, що приймає. 

Новий Порядок має не просто запровадити “цифровий шлях ВПО”, а забезпечити стабільну й безперебійну роботу ІТ-систем, зокрема бази даних (стаття 7 Закону), щоб технічні збої не ставали причиною припинення виплат чи послуг. У зв’язку з цим пропонуємо:

• передбачити технічний механізм інтеграції даних про ВПО, зареєстрованих до 2022 року, до застосунку “Дія” та Єдиної інформаційної бази даних про ВПО;
• усунути технічну прогалину з втратою зв’язку довідки дитини з профілем після отримання ID-картки — забезпечити автоматичне перенесення без додаткового звернення;
• передбачити, що дитина, народжена після переміщення батьків, які перебувають на обліку ВПО, автоматично відображається в складі сім’ї ВПО в Єдиній інформаційній базі даних на підставі даних відділу державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС), без окремого звернення батьків, і що це відображення є достатньою підставою для доступу до всіх видів підтримки — нарівні з дітьми-ВПО;
• запровадити альтернативний перелік доказів проживання на ТОТ для осіб, які повернулися з-за кордону (майнові документи, покази свідків, дані Державного реєстру виборців тощо);
• прямо заборонити уповноваженим органам вимагати повторний пакет документів під час зміни громади проживання, обмеживши процедуру оновленням адреси в Єдиній інформаційній базі даних;
• встановити механізм оперативного усунення технічних збоїв.

4. Відв’язання доступу до базових послуг від наявності реєстрації ВПО  

Нині без довідки (витягу) ВПО фактично неможливо отримати водійське посвідчення, окремі банківські послуги або деякі види медичної допомоги, що робить людину заручником формального “статусу” навіть тоді, коли вона вже інтегрувалася за новим місцем проживання. Необхідна ревізія підзаконного та відомчого регулювання, щоб доступ до базових прав і послуг залежав від загальних підстав (реєстрації місця проживання, громадянства тощо), а не від наявності чи відсутності інформації про переміщення людини в базі ВПО. Пропонуємо:

• провести інвентаризацію відомчих актів і адміністративних практик, які фактично вимагають довідку ВПО для доступу до послуг, не пов’язаних безпосередньо з підтримкою ВПО (водійське посвідчення, банківські послуги, окремі види медичної допомоги);
• доручити відповідним органам виконавчої влади усунути такі вимоги або замінити їх на загальні підстави підтвердження особи й місця проживання.

Врахування викладених застережень дасть можливість уникнути повторення помилок минулого, як це було, до прикладу, у 2016 році, та створити політику, у центрі якої перебуває людина, а не формальний статус. Ми звертаємось із проханням залучити представників громадянського суспільства до розроблення нової редакції Постанови № 509 та забезпечити її ухвалення завчасно до набрання Законом чинності.

Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”

Центр прав людини “ZMINA”

Кримська правозахисна група

БО “БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”

ГО “КРИМСОС”

БФ “Схід SOS”

ГО “Розуміння кризи”

БФ “Право на захист”

ГО “Донбас СОС”