26 років незавершених розмов: у день пам’яті Георгія Ґонґадзе ZMINA нагадала про незаконно ув’язнених Росією журналістів

16 вересня минає 26 років від дня зникнення журналіста та засновника “Української правди” Георгія Ґонґадзе. У Києві в межах Тижня пам’яті Георгія Ґонґадзе відбулася публічна дискусія “26 років незавершених розмов” про його вплив на українську журналістику та суспільство. У центрі зустрічі було запитання: “Що б ви сказали Георгію сьогодні?”. Участь у заході взяла дослідниця Центру прав людини ZMINA Нарі Усенко.

Фото: Олександра Єфименко

Під час дискусії учасники згадували вересень 2000 року — час, коли зникнення Георгія Ґонґадзе стало одним із найбільш резонансних викликів для українського суспільства та журналістики. Говорили про те, як ця історія вплинула на розвиток незалежних медіа, професійні цінності журналістів і готовність суспільства захищати свободу слова.

Захід розпочався з вшанування пам’яті всіх загиблих українських журналістів. Директорка Премії імені Георгія Ґонґадзе Анастасія Абрамець зачитала історії трьох вбитих Росією медійників, наголосивши на важливості пам’ятати не лише їхні імена, а й те, якими людьми вони були. Для збереження пам’яті про загиблих журналістів Премія Ґонґадзе разом з Українським ПЕН та за інформаційної підтримки Інституту масової інформації заснувала проєкт RECвієм — платформу пам’яті журналістів, загиблих унаслідок війни Росії проти України.

Анастасія Абрамець

Учасники події згадали й про незаконно ув’язнених Росією журналістів. Так, Нарі Усенко у своєму виступі наголосила, що сьогодні ціною за професійну діяльність для багатьох українських журналістів стали катування, незаконні затримання, арешти, психологічні тортури, тиск на сім’ї та на самих журналістів.

Вона зазначила, що після знищення в окупованому Росією Криму незалежної журналістики, голосами півострова стали громадянські журналісти, які фіксували усе, що там відбувається та показували світу правду, яку РФ хотіла приховати.

Нарі Усенко

Дослідниця ZMINA нагадала імена незаконно ув’язнених Росією журналістів. За її словами, наразі відомо про 27 медійників у російській неволі, яких затримали за сфабрикованими справами.

“Росія хоче не просто заарештувати, тримати в неволі  та катувати наших людей. Вона хоче забрати у них право голосу, не давати їм писати та говорити. Вона забороняє їм листуватися, ізолює від світу та етапує далеко від рідних. Тож цей день — це ще й день, коли ми можемо говорити про тих людей, які продовжують справу Георгія та потребують, щоб їх звільнили“, — заявила Нарі Усенко. 

Після її виступу відбулася публічна бесіда, учасники якої ділилися спогадами про Георгія Ґонґадзе, говорили про його професійні цінності, вплив на українську журналістику та розвиток громадянського суспільства.

До розмови долучилися:

• Вахтанґ Кіпіані — журналіст, засновник видання “Історична правда” та Музею-архіву преси, лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе 2019 року;
• Мирослава Барчук — журналістка, телеведуча, документалістка, лауреатка Премії імені Георгія Ґонґадзе 2021 року;
• Лариса Денисенко — письменниця та правозахисниця;
• Роман Романюк — політичний оглядач “Української правди”;
• Оксана Романюк — директорка Інституту масової інформації.

Модерувала розмову голова Наглядової ради і співзасновниця Премії імені Георгія Ґонґадзе, засновниця культурної аґенції “Терени”, журналістка та культурна менеджерка Тетяна Терен.

Ведучою заходу була журналістка Радіо Свобода Ольга Сніцарчук.

Учасники розмови. Фото: Олександра Єфименко

Учасники розмови згадували вересень 2000 року — час, коли зникнення і Георгія Ґонґадзе стало одним із найбільш резонансних викликів для українського суспільства та журналістики. Говорили про те, як ця історія вплинула на розвиток незалежних медіа, професійні цінності журналістів і готовність суспільства захищати свободу слова. 

Вахтанґ Кіпіані, який бачив Георгія за два дні до його зникнення, розповів, що після звістки про зникнення пішов до міліції, щоб повідомити все, що знав, і долучитися до пошуків. За його словами, тоді надходило багато суперечливих повідомлень про можливе місце перебування журналіста, через що пошуки часто йшли хибними шляхами.

“У той момент ще ніхто не знав те, що реально сталося. Тож події 2 листопада та події під час оприлюднення так званих плівок Мельниченка стали дійсно шоком. Це була маса новин, у них можна було втопитися…”, — згадував Вахтанґ Кіпіані.

Вахтанґ Кіпіані

Учасники розмови  також відповідали на запитання, що сказали б Георгію сьогодні. Для Романа Романюка таким питанням стало б: “Що нам робити зараз?” — у контексті сучасної ситуації в Україні. Оксана Романюк сказала, що хотіла б запитати Георгія, як перейти від протестів до побудови системи, яка могла б стабільно підтримувати та захищати незалежну журналістику.

Мирослава Барчук зазначила, що за 26 років українська журналістика та громадянське суспільство зробили значний крок уперед, зокрема завдяки позиції та прикладу Георгія Ґонґадзе. Водночас учасники наголошували: його історія залишається незавершеною не лише як частина пам’яті, а й у контексті відповідальності за його вбивство.

Тетяна Терен нагадала, що захід покликаний не лише вшановувати пам’ять Георгія, а й говорити про те, що головні винуватці його вбивства досі офіційно не встановлені.

Подія відбулася в межах Тижня пам’яті Георгія Ґонґадзе, який триває 14–20 вересня.

Інформаційні партнери Тижня пам’яті Георгія Ґоґадзе: “Українська правда”, Український ПЕН, Інститут масової інформації, “Детектор медіа”, Donbas Media Forum, Комісія з журналістської етики, NV, Центр прав людини ZMINA, Суспільне мовлення, Львівський медіафорум.

Премія імені Георгія Ґонґадзе заснована у 2018 році Українським ПЕН, родиною Георгія Ґонґадзе, виданням “Українська правда”, Києво-Могилянською бізнес-школою та її випускниками.