Вечір пам’яті на Docudays: як громадянське суспільство проживає втрати війни
10 червня 2025 року в Галереї сучасного мистецтва MISTRIKA відбувся Вечір пам’яті та осмислення “Як громадянське суспільство проживає втрати війни”. Захід організований ГО “Докудейз” та Центром прав людини ZMINA в межах Правозахисної програми Rights Now! 22-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
Цей вечір присвячено пам’яті та осмисленню тих непоправних втрат, яких українське громадянське суспільство зазнало внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації. За період з лютого 2022 до грудня 2024 року Україна втратила щонайменше 121 представника та представницю найактивнішої частини населення – правозахисників, волонтерів, громадських активістів, журналістів. Ці обірвані життя залишають після себе спадок – історії, імена та боротьбу, яку необхідно продовжити.
Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик розповіла про звіт-меморіал пам’яті жертв російської агресії – “Втрати громадянського суспільства та медіа за три роки повномасштабного вторгнення Росії в Україну”.
“Звіт охоплює перші три роки повномасштабної російської агресії й документує 121 випадок загибелі представників медіа та громадянського суспільства. Найбільша кількість загиблих припала на 2022 рік – 81 людина, з яких 58 загинули в березні. Територіально найбільше втрат зафіксовано в Київській (33 людини) та Донецькій (33 людини) областях, а також на Харківщині (24 випадки). Серед загиблих 94 були волонтерами, 18 – журналістами, семеро – громадськими активістами, і двоє – правозахисниками. Більшість загиблих були чоловіками (88 осіб), 102 особи – громадянами України. Цей звіт є важливим кроком у фіксації цих втрат та збереженні пам’яті про внесок та ідеї загиблих”, – зазначила Тетяна Печончик.
Вона підкреслила важливість фіксації цих історій, адже для родин загиблих це означає, що про їхніх близьких пам’ятають. Очільниця Центру прав людини ZMINA додала – на жаль, допоки триває війна, звіт буде доповнюватися: “Ми свідомі того, що цей звіт залишається незавершеним, доки триває війна”.
Тетяна ПечончикЖурналістка, відеографка, фрілансерка, яка всі 11 років висвітлює війну з Росією, а також колишня дружина Максима Левіна, відомого українського фотографа, якого російські загарбники вбили в селі Мощун під Києвом на початку повномасштабного вторгнення, Інна Варениця, розповідаючи про загибель свого колишнього чоловіка, поділилася болісним досвідом втрати близької людини, друга, батька їхнього сина: “Ми всі хочемо жити довго, і ми не сподіваємося, ми не розраховуємо, що хтось молодий може загинути. І так сталося, що про смерть Макса мала написати я. У мене є практика написання некрологів, але я ніколи не думала писати щодо наших молодих колег, молодих друзів. І це був для мене важкий момент, коли потрібно коротко сказати про те, як і де він загинув”, – поділилась Інна Варениця.
Вона також зауважила, що в процесі розслідування загибелі Максима, яке проводили “Репортери без кордонів”, вона не могла працювати як журналістка, оскільки була стороною в цій справі як близька людина.
Інна ВареницяДиректорка видавничого дому “Простір”, близька подруга журналістки “Радіо Свобода” Віри Гирич, яка загинула внаслідок ракетного удару російської армії по житловому будинку в Києві, Олена Нужна, розповіла про дружбу, дитинство та життєвий шлях Віри, який привів її в журналістику. Віра Гирич працювала на різних телеканалах і “Радіо Свобода”. Згадуючи Віру, Олена розповіла, що досі не може видалити номери загиблих людей зі свого телефона, спілкуючись із ними подумки: “На жаль, ніхто не вибирає долі. Я от належу до тих людей, що не можуть видалити в телефоні номери людей, яких, на жаль, з нами нема. Я з ними подумки спілкуюся. Мені здається, що вони десь там далеко. І телефонний номер – він як якийсь зв’язок, що в якийсь момент ти зможеш зателефонувати. Ми пам’ятаємо і сподіваємося на нашу перемогу, що люди, які загинули, вони загинули не намарно”.
Олена НужнаСпівзасновниця Платформи пам’яті “Меморіал”, медіаменеджерка, журналістка Лєра Лауда, відповідаючи на запитання про “фінальну точку” в роботі з меморіалізацією, зазначила, що це робота на десятиліття: “Хоча це боляче і стресово, родини часто приходять до нас, коли вже готові говорити про втрату. І це для них є теж одним із кроків у своєму зціленні й поверненні до якогось уже, звісно, не того, що було, але життя. І ти просто розумієш, що робиш насправді щось дуже світле і важливе попри біль і страждання”.
Співзасновниця “Меморіалу” також додала, що їхня команда дуже хоче відкрити сучасний простір пам’яті: “Наразі ми маємо лише цифровий проєкт, але ми хочемо відкрити фізичний сучасний простір”.
Лєра ЛаудаЕксперт із публічної історії, декан факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки Антон Лягуша розмірковував про відмінності в підходах до документування та меморіалізації між академічною спільнотою та журналістами, а також про процес меморіалізації в цифрову епоху. Він підкреслив концепцію “присутності відсутності” в контексті пам’яті: “Ми завжди оприлюднюємо тих і те, чого немає”. Він також наголосив на важливості саме “живучої пам’яті”: “Бо врешті ми живучі, коли нас хочуть знищити”.
Антон ЛягушаЗавершився вечір пам’яті літературними читаннями, під час яких поетеса та сценаристка Марина Пономаренко продекламувала свої вірші про війну та пам’ять, а письменник, військовослужбовець Артем Чапай зачитав уривок про загиблого друга-побратима зі своєї книжки-есе “Не народжені для війни”.
Артем Чапай, Марина ПономаренкоМодерувала захід Тетяна Безрук, керівниця напряму захисту громадянського суспільства Центру прав людини ZMINA.
Фото: Стас Карташов. Docudays UA
