“Двері в хату не закриваю, раптом він вночі прийде”. Як в Україні (не) шукають зниклих безвісти на Донбасі
У січні цього року на засіданні робочої групи з питань зниклих безвісти на Донбасі та військових і цивільних заручників (полонених) в Офісі президента обговорили створення Комісії з розшуку зниклих безвісти при Кабміні. Однак за пів року розмови про створення комісії так і залишилися розмовами.
LB.ua дізнавався, хто відповідальний за пошуки зниклих безвісти людей і які шанси в рідних знову їх побачити.
Діагноз – “безвісти зниклі”
У Катерини Хомяк семеро дітей, двоє її синів – Володя та Діма – в червні 2014-го поїхали воювати на Донбас. Володимирові (позивний “Терміт”) було 24 роки, Дмитру (позивний “Паразит”) – 20. Хлопці були добровольцями батальйону “Айдар”, востаннє вони спілкувалися з матір’ю 5 вересня 2014-го. Того дня під Веселою горою на Луганщині бійці 5-ї аеромобільної роти 2-го батальйону 80-ї аеромобільної бригади та батальйону “Айдар” потрапили в засідку. Щонайменше 46 людей загинуло. Тіла бійців поховали 1 жовтня 2014 року на Старобільському кладовищі. Там досі багато могил тимчасово невідомих героїв України.
– 3 жовтня 2014 року ми з чоловіком здавали експертизу – через кров, потім ще одну робили в листопаді. Буквально через місяць в місцеву поліцію прийшли результати, підтвердили співпадіння по ДНК, – розповідає мама Катерина. – Проте коли надіслали фотографії тіл загиблих, я одразу сказала, що це не мої сини, тому що це не їхня тілобудова. Хлопці, які виносили тіла, самі мені казали, що Володі та Діми серед них не було.
Володимир і Дмитро (справа) Хомяки. Фото надано Катериною ХомякЗразки ДНК, каже Катерина Хомяк, передавали в Запоріжжя, там само робили експертизу. Слідчі просили її повірити в те, що хлопці загинули, адже ДНК нібито збіглися. Мати домоглася, щоб їхні імена стерли з братської могили: “Те, що вони були в бою, є підтвердження. Куди зникли потім – підтверджень немає жодних. Дзвінків не було, есемесок не отримувала, але я виграла всі суди – і мої сини рахуються безвісти зниклими. Єдине, що було – 19 вересня 2014 на сторінці старшого сина “ВКонтакте” Олексій Мильчаков (громадянин Росії, неонацист – LB.ua) написав: “Заберите своего карателя или мы покажем, где его могила”. Більше новин не було”.
Офіційно через суди жінка добилася, щоб їх визнали безвісти зниклими внаслідок збройного конфлікту на Донбасі. Щомісяця вона отримує як компенсацію їхню зарплату.
– Спочатку вони були в списку на обмін, але недовго. До 2017-го я ще багато спілкувалась з СБУ, потім зробила висновок, що туди немає сенсу ходити, тому що вони все одно списки безвісти зниклих не подають. Мені казали: “Давайте ми спочатку обміняємо людей, які в полоні, – ділиться Катерина Хомяк. – Минулого року в травні я була і на зустрічі з президентом Зеленським, але слова там нам не дали сказати взагалі. Звернення про зникнення синів я подала через помічницю, але відповіді по сьогодні не отримала. Нічого не рухається, все зависло в повітрі, нікому не потрібні проблеми чужих батьків. Ми з таким діагнозом – “безвісти зниклі”.
Фото: Макс ЛевинВибачте, пошук тимчасово не здійснюється
Два роки тому Верховна Рада ухвалила Закон України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти”, який передбачає створення при Кабміні Комісії з питань зниклих безвісти за особливих обставин, функціонування Єдиного реєстру цих осіб, а також надання соціальної допомоги членам родин зниклих безвісти.
Саме комісія має право утворювати пошукові групи зниклих безвісти, проводити вилучення тіл, вивозити, збирати відомості, інформацію, людські останки й інші матеріали за погодженням з Національною поліцією України. З цією метою, за потреби, з дозволу Комісії з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, пошукові групи мають право встановлювати контакти з юридичними та фізичними особами на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях.
– Пошукові групи задають правову рамку здійсненню розшуку осіб на окупованих територіях. На сьогодні ця діяльність фактично поза законом, хоча є організації, які шукають зниклих на окупованих територіях, – пояснює менеджерка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова. – Цей інструмент було б дуже доречно використовувати в рамках роботи гуманітарної підгрупи в Мінську, але немає комісії – немає пошукових груп.
За два роки з моменту ухвалення закону Комісія з питань зниклих безвісти за особливих обставин не запрацювала. Також не створено Єдиного реєстру. До її складу при уряді повинні увійти представники Служби безпеки України, Міноборони, Верховної Ради, Нацполіції, прокуратури, громадських організацій та Міжнародного Комітету Червоного Хреста.
Повний текст читайте тут.
