“Комісія журналістської етики — це не дубина, яка б’є журналістів по голові”, — Тетяна Печончик

Кілька років тому журналістка Тетяна Печончик вийшла з плакатом на протест до Генеральної прокуратури України. Мітингувальники вимагали справедливості для родичів жертв на той час міліцейських катувань, потерпілих від дискримінації, людей, які стали жертвами нетверезих мажорів за кермом. З того часу вона зрозуміла, що більше не може бути журналісткою. 

Нині Тетяна Печончик — правозахисниця та голова правління Центру прав людини ZMINA. У 2020 році вона отримала премію Human Rights Tulip за видатні досягнення в боротьбі за права людини від Міністерства закордонних справ Нідерландів. Того ж року її вже вдруге обрали до складу Комісії журналістської етики.

Про те, як журналісти висвітлюють напади на активістів, насильство та дотримання прав людини в місцях несвободи, про роль Комісії журналістської етики для медіа та їхньої аудиторії, а також про баланс між журналістикою та правозахистом — в інтерв’ю з Тетяною Печончик.

У квітні цього року Центр прав людини ZMINA представив моніторингову доповідь щодо переслідувань і нападів на правозахисників та активістів. Мене вразило, що лише за січень-березень 2021 року було більш ніж 30 нападів. Чи слідкуєте ви за тим, як медіа висвітлюють такі події?

Ми слідкуємо за переслідуванням активістів і правозахисників з часів Євромайдану. Проблема нападів на активістів накочувалася як грудка снігу. Ми бачили певну динаміку в перші роки після Майдану, зустрічалися і говорили про це з керівництвом МВС, Нацполіцією, аби напади розслідували. Паливом для наступних нападів на активістів є безкарність за попередні. На жаль, тоді не було достатньо уваги з боку медіа. 

А потім сталося загострення, хвиля переслідувань різко збільшилася у 2017-2018 роках. Після нападу на Катерину Гандзюк про проблеми заговорила вже вся країна. Далі були напади на одеських активістів, на Віталія Устименка, Олега Михайлика. Таким чином напади на активістів стали однією з тем №1 у медіа.

Щороку ми продовжуємо фіксувати близько 100 нападів чи переслідувань активістів. Медіа висвітлюють переважно найбільш резонансні справи, тоді як дуже багато випадків, особливо в регіонах, лишаються поза увагою. Причому не лише національних, а й місцевих журналістів.

Чи можна сказати, що нападів стало більше з 2017-2018 років, чи це так лише здається, бо медіа стали більше звертати увагу на такі випадки?

Ви самі зауважили, що 30 нападів за три місяці – це велика цифра. А насправді їх може бути набагато більше. Адже таку кількість фіксує лише одна організація, у якій збором даних займається один монітор. Інститут масової інформації та Національна спілка журналістів окремо документують ще напади на журналістів. У наш моніторинг такі випадки теж потрапляють. Найчастіше тоді, коли журналіст виконує функцію місцевого активіста, адже в регіонах це часто одна й та сама людина.

Треба також розуміти, що в моніторингах ми публікуємо лише ті інциденти, у яких причиною переслідувань стала громадська діяльність людини. Також ми ретельно перевіряємо доброчесність потерпілих, щоб у доповіді не потрапляли люди, яких наймають за гроші для відстоювання владних інтересів. Тому кількість нападів, які ми документуємо, це тільки верхівка айсберга. Однак вона принаймні дає уявлення про тренди і про клімат, в якому перебуває громадянське суспільство. 

Складно сказати, чи зросла кількість нападів на активістів саме після Майдану. Зібраних і задокументованих даних про домайданівські часи немає, тому кількісно оцінити неможливо. Але про проблему стали більше говорити, і одна з причин — це те, що громадянське суспільство в Україні стало впливовішим і сильнішим. Люди отримали більше реальних інструментів і повноважень завдяки реформам, почали об’єднуватися, створювати ОСББ, контролювати місцеві бюджети. Українці відчули силу протидіяти вирубкам лісів чи знищенню річок у тих громадах, де вони живуть. Люди тепер знають, що будівництво нормальної дороги або школи залежить не від того, хто сидить у Києві на Печерських пагорбах, а від місцевих чиновників. 

У мене є гіпотеза, що частковий успіх реформ і зростання впливовості громадянського суспільства і стали каталізатором нападів на активістів. Ніхто не буде серйозно планувати напад на людину, яка ні на що не впливає і не загрожує корупційним схемам. Нападають і погрожують тим, хто щось змінює. 

Є регіони, де відбувається більша кількість нападів, ніж в інших. Активістам підпалюють будинки, підривають автомобілі тощо. Також є гендерна специфіка нападів, оскільки жінок-активісток переслідують, погрожуючи дітям, сім’ї, погрожуючи зґвалтуванням.

Повний текст інтерв’ю читайте тут.