Нова резолюція ООН щодо Криму: десять змін, важливих для України
19 грудня Генасамблея ООН голосуватиме в Нью-Йорку за новий проект резолюції про ситуацію з правами людини в Криму. Це вже третя резолюція Організації Об’єднаних Націй щодо Криму.
Перша (68/262) була ухвалена у березні 2014 року: нею ООН підтвердила територіальну цілісність України, підкресливши, що так званий “референдум” 16 березня, який призвів до окупації Кримського півострову, “не має законної сили”.
Наступна резолюція (71/205), схвалена рік тому, стосувалася ситуації з правами людини в АР Крим та місті Севастополь. 19 грудня 2016 року за цей документ проголосували 70 країн, ще 77 утрималися, а проти виступили 26 делегацій, серед яких – Росія, Вірменія, Білорусь, Китай, Індія, Сербія, Північна Корея та інші.
Назва і тематика документа, винесеного на розгляд ООН нині, збігається з минулорічною.
Між тим, в деталях є низка суттєвих відмінностей.
Проект нової резолюції ООН став предметнішим, об’єктивнішим і більш сфокусованим на правах людини. Ці зміни, серед іншого, стали результатом співпраці українських дипломатів з правозахисними організаціями.
Також до проекту були включені нові виклики і можливості для захисту прав людини в Криму, які з’явилися протягом 2017 року.
Що нового?
Спробуємо розібратися, в чому полягають ці зміни та на яку підтримку може розраховувати Україна під час фінального голосування. Почнемо з новацій у документі.
Перше.
До тексту нової резолюції включені не тільки згадки про міжнародні норми, що стосуються захисту прав людини, а й розширені посилання на міжнародне гуманітарне право (зокрема, Женевські конвенції 1949 року і Додатковий протокол І 1977 року). Це право регулює захист жертв війни, а також обмежує методи і засоби ведення війни та визначає відповідальність за порушення цих норм.
Це не формальність, це справді важливо.
Такі зміни означають, що ситуація в Криму визнана триваючою окупацією і міжнародним збройним конфліктом, і цього бракувало у документі минулого року. Хоча варто підкреслити, що це – не нове визнання. У 2016 році таку кваліфікацію, зокрема, дав Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі.
На практиці це означає, що кримчани, які стали жертвами окупації, можуть розраховувати на ширший інструментарій міжнародно-правових механізмів захисту.
Друге.
Резолюція врахувала початок процесу “Україна проти Росії” в Міжнародному суді ООН.
Документ вимагає від Росії “повністю і негайно” виконати постанову Суду від 19 квітня цього року про тимчасові заходи у цій справі, звертаючи увагу на встановлену практику дискримінації українців, кримських татар, інших етнічних та релігійних груп.
Нагадаємо, проміжне рішення суду вимагає від РФ утриматися від обмежень щодо кримських татар на представництво власних інтересів, включно з поновленням діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, а також забезпечити доступність освіти українською мовою на окупованому півострові.
Третє.
В резолюції згадана проблема не тільки встановлення законів РФ в Криму, але й ретроактивного їх застосування.
Українців судять за російськими законами за “злочини”, які сталися ще до окупації.
Одним із яскравих прикладів подібного переслідування є “справа 26 лютого“, за якою окупаційний суд у Криму судив заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза та інших кримських татар, які в лютому 2014 року вийшли на акцію протесту до будівлі Верховної ради АР Крим у Сімферополі.
Четверте.
Після окупації жителі Криму опинилися перед складним вибором: взяти паспорт агресора або стати “іноземцями” у себе вдома.
Та окремо в проекті резолюції засуджується автоматичне присвоєння кримчанам російського громадянства, а також негативні наслідки для тих, хто відмовився від паспортів держави-окупанта. Як відомо, після окупації Росія оголосила своїми підданими всіх українських громадян, що проживали на півострові.
П’яте.
Резолюція торкається проблеми мілітаризації Криму і містить заклик до Росії припинити “практику примусу жителів Криму до служби в збройних або допоміжних силах Російської Федерації, в тому числі за допомогою тиску або пропаганди”.
Вкотре відзначено, що це є порушенням міжнародного права, адже відповідно до Женевських конвенцій, державі-окупанту забороняється брати на службу в армії населення з окупованих територій.
Мобілізація окупованого населення до збройних сил є складом одного з найтяжчих злочинів, який розглядає Міжнародний кримінальний суд в Гаазі (завдяки зверненню України цей суд з 2014 року отримав юрисдикцію над усією її територією, в тому числі над Кримом).
Шосте.
Резолюція піднімає на поверхню ще одну проблему, про яку раніше не йшлося – право власності. В її тексті міститься заклик до РФ поважати українське законодавство і скасувати закони, введені Росією в Криму, що дозволяють здійснювати примусове виселення і конфіскацію приватної власності в порушення норм міжнародного права.
Сьоме.
Окремий наголос зроблено на проблемі зі свободою совісті і релігій – поліцейські рейди, погрози на адресу Української православної церкви Київського патріархату, проблеми в роботі мечетей та мусульманських релігійних закладів, протестантської церкви, греко- і римо-католицької церков, переслідування послідовників організації “Свідки Єгови”.
Також засуджується “переслідування мирних мусульман, які ймовірно входять до складу ісламських організацій”. Йдеться про кримінальні справи проти кримських мусульман, яких підозрюють у членстві в Хізб ут-Тахрір – організації, яку Росія вважає терористичною. Через подібні звинувачення 25 кримчан вже опинилися за ґратами.
Переслідування релігійних спільнот у Криму – щоденні реалії, яким, на жаль, приділяється не так багато уваги.
Проект нової резолюції ООН намагається виправити цю несправедливість, чітко вказуючи на проблеми різних релігійних груп на окупованому півострові.
Восьме.
Резолюція вітає підтримку Україною ЗМІ та громадських організацій, які були змушені покинути Крим, та надання їм можливості “працювати незалежно і без будь-якого втручання”. В проекті міститься також заклик до Росії “скасувати рішення, які забороняють культурні та релігійні установи, НУО, правозахисні організації, засоби масової інформації”.
Дев’яте.
Нова резолюція, як і попередня, піднімає проблему доступу міжнародних спостерігачів до Криму, однак цього разу – звертає увагу на обмеження доступу не тільки з російського, а й з українського боку.
Зокрема, йдеться про потребу розробити “прозорі, доступні, недискримінаційні і оперативні процедури і правила, що регулюють доступ до Криму для правозахисників, журналістів і адвокатів, а також можливість подачі апеляції (на відмову)”.
Про те, що чинне українське регулювання в’їзду іноземців в Крим створює відчутні перешкоди для правозахисників та журналістів, йшлося не один раз. Уряд тричі вносив зміни до чинної процедури, однак вона залишається бюрократичною перепоною для тих іноземців, хто міг би фіксувати і розповідати світові про порушення прав людини, захищаючи жертв окупації.
Згадка цієї проблеми в резолюції, співавтором якої є Україна, дає надію, що Київ справді зацікавлений у її вирішенні.
Десяте.
Нова резолюція не тільки засуджує дії Росії в Криму, але й “вітає заяви України про те, що вона зобов’язується захищати права людини і основні свободи всіх своїх громадян”.
Резолюція звертає увагу на зусилля України щодо підтримки зв’язків зі своїми громадянами, що проживають на окупованому півострові – економічних, фінансових, політичних, соціальних, інформаційних, культурних та інших.
Це – важливий дороговказ країні, яка на четвертому році окупації досі не має стратегії повернення та реінтеграції Криму.
Країні, політика якої щодо Криму часто нагадує байку про лебедя, рака і щуку, коли з найвищих державних трибун проголошується, що Крим – це Україна, однак самі кримчани водночас визнаються “нерезидентами” і потерпають від різноманітних проявів дискримінації та обмежень. Наприклад, вони досі позбавлені права голосу на місцевих виборах у місцевості, куди вони переїхали після незаконної анексії.
До слова, переселенці, серед яких і кримчани, подали скаргу до Європейського суду з прав людини через неможливість брати участь у місцевих виборах за місцем фактично проживання після переселення. Ця справа вже передана на комунікацію уряду України.
Резолюція ООН закликає полегшити кримчанам “доступ до демократичних процесів, економічних можливостей і об’єктивної інформації”.
Шанси на ухвалення
14 листопада проект нової резолюції про ситуацію з правами людини в Криму був підтриманий у Третьому комітеті Генасамблеї ООН, що опікується соціальними, гуманітарними та культурними питаннями.
Це голосування є такою собі “генеральною репетицією” перед винесенням на Генасамблею: як правило, результати різняться мало.
До слова, на початку обговорювалася можливість того, щоби лишити текст нової резолюції майже ідентичним минулорічному. Було побоювання, що в разі внесення значних змін Україна втратить підтримку якоїсь частини держав. Як бачимо, цього не сталося: оновлений, сильніший проект рішення підтримала майже така ж кількість країн, як і минулого року: за проголосувала 71 держава, утрималися – 77, проти – 25.
У найближчі години Генасамблея ООН має остаточно затвердити цей проект.
Звісно ж, це не вирішить проблему окупації, наче за помахом чарівної палички.
Але нова резолюція про ситуацію з правами людини в Криму стане ще однією цеглиною в укріпленні міжнародної оцінки та осуду дій Росії. Кожна така цеглинка наближає день, коли Крим повернеться до України.
Але крім того, це рішення стане важливим сигналом для тисяч кримчан, які потерпають від щоденних порушень їхніх прав.
Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини, для “Європейської правди”
