Вісім років змін. Лідери громадських організацій про досягнення та провали України після Революції гідності
Експерти резюмували ключові зміни та проблеми у своїх сферах – економіки, інклюзії, правозахисту, молодіжної політики, культури, медіа та інформації, а також проблеми окупованого Криму після революційних подій осені 2013 – зими 2014 року.
“Що дав нам Майдан?” – запитання не риторичне. Боротьба проти корупції, національна безпека, освіта, захист довкілля, охорона здоров’я, правозахист, культура – лише кілька сфер, у яких Майдан дав чимало. Принаймні так кажуть представники громадянського суспільства. У восьму річницю початку Революції гідності “Детектор медіа” поставив експерт(к)ам громадського сектора запитання:
- Чого вдалося досягнути Україні у вашій сфері після Революції гідності?
- Як ваша організація цьому посприяла?
- Яку основну проблему сфери має розв’язати українська влада найближчими роками? Від чого залежить успіх у цьому?
У першій частині йдеться про боротьбу проти корупції, виборчий процес, освіту, національну безпеку, реінтеграцію на Сході України, захист довкілля, охорону здоров’я, а також спорт. У другій говоримо про економіку, інклюзію, проблеми окупованого Криму, правозахист, молодіжну політику, а також культуру, медіа та інформацію.
Економіка
Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії
Після Революції гідності Україна змогла провести низку важливих змін: реформу корпоративного управління, відкриття ринку землі, валютну лібералізацію, розширення списку об’єктів на приватизацію. Банківська система “очистилася” після банкопаду 2014–2015 років, а реформи в Національному банку допомогли втримати макростабільність. Із цього року уряд запровадив середньострокове планування бюджету – важливий перехід від ручного управління до стратегічного планування.
У своїх дослідженнях ЦЕС пропонував низку ініціатив, які уряд втілив. Уряд дослухався до рекомендацій ЦЕС щодо системи оплати праці державних службовців, реформування державних банків, списку об’єктів приватизації та планування державного бюджету на три роки. Економісти ЦЕС брали участь у розробленні концепту нового закону про валюту, який спростив валютно-обмінні операції. Експерти ЦЕС стали співавторами “адаптивного карантину”, який визначав межу епідемічної небезпеки окремо для кожної області та дозволяв бізнесу більше працювати під час кризи, пов’язаної з коронавірусною епідемією.
На заваді економічного розвитку України стоїть питання неекономічної площини: справедливі судова та правоохоронна системи. Зрушення в цих напрямах підвищуватимуть довіру інвесторів, які зараз вважають суди серйознішою перешкодою для ведення бізнесу, ніж корупцію та монополізацію ринків олігархами. Успіх у цій реформі залежить як від здатності та волі політиків, так і від контролю й тиску з боку громадськості.
Правозахист
Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини ZMINA
У 2015 році вперше в історії України з’явилася Національна стратегія у сфері прав людини та 300-сторінковий план дій до неї на 2015–2020 роки. Однак, за даними Мін’юсту, станом на 2020 рік план виконали всього на 55 % (331 із 604 запланованих заходів), а в Українській Гельсінській спілці з прав людини виконаними вважали лише 28 % заходів.
У березні 2021 року президент Володимир Зеленський підписав оновлену Нацстратегію, а в червні Кабмін схвалив план дій її втілення на 2021–2023 роки. Цей план, однак, критикували правозахисники через невелику кількість заходів та формальні індикатори їхнього виконання: навіть якщо план дій буде виконаний на 100 %, це не дозволить досягнути цілей, зазначених у стратегії. Утім, продовження системної роботи в цьому напрямі стало важливим індикатором.
Також серед важливих перемог у сфері прав людини за вісім останніх років варто відзначити криміналізацію домашнього насильства, встановлення відповідальності за цькування, врегулювання статусу осіб без громадянства, вдосконалення виборчого законодавства, зокрема в аспекті запровадження гендерних квот і надання права голосу людям, які мешкають “не за пропискою”. Важливий і історичний вектор: так, після Майдану вперше реабілітували жертв репресій комуністичного режиму. Cкасовано низку абсурдних заборон, наприклад на деякі професії для жінок або заборону для іноземців та гомосексуальних людей бути донорами крові. Історичним рішенням став дозвіл на трансплантацію органів, який рятує сотні життів.
Важливою була реакція влади на російську агресію й окупацію частини території України та пов’язаний з цим захист прав жертв збройного конфлікту. Успішним був запуск Кримської платформи, що відповідає на багаторічні заклики правозахисних організацій, адже, на відміну від мінського процесу і нормандського формату для Донбасу, на міжнародній арені не було подібного майданчика для перемовин і координації зусиль щодо Криму.
За роки після Майдану звільнили низку кримських політв’язнів та військових і цивільних заручників, яких утримують окупанти на загарбаних частинах Донеччини та Луганщини. Утім, на жаль, останніми роками це питання зайшло в глухий кут, і сотні українців досі позбавлені волі в Росії та на територіях України, які загарбала Росія.
Однією з цілей Центру прав людини ZMINA є утримання рамки для свободи об’єднань і асоціацій, що важливо для роботи громадського суспільства. У 2017 році тодішня влада завдала удару по цій свободі, запровадивши е-декларування для активістів. Антикорупційних активістів прирівняли до представників влади й зобов’язали подавати електронні декларації. Ми не раз говорили про неконституційність е-декларування для активістів, виходили на акції протесту, наголошували, що й без е-декларування громадські активісти перебувають під тиском, стають жертвами нападів, щодо них відбуваються розслідування за сфабрикованими справами та кампанії з дискредитації. Зрештою 6 червня 2019 року Конституційний Суд визнав неконституційними норми Закону “Про запобігання корупції” і, відповідно, скасував е-декларування активістів. Були спроби накласти надмірну фінансову звітність на ГО під загрозою втрати статусу неприбутковості, але ми відбили й це. Венеційська комісія розкритикувала й ці законопроєкти, й е-декларування для активістів. Але розслаблятися рано. Зараз у ВР зареєстровано 10 законопроєктів, загрозливих для громадянського суспільства, – ми стежимо за їхнім просуванням і протидіємо ухваленню.
Крім того, ZMINA з часів Майдану документує переслідування активістів, напади, погрози. Ми надаємо допомогу потерпілим – правову, психологічну, безпекову. Щодо проблем – ми досі не побачили готовності влади боротися з безкарністю та ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду. Українське кримінальне законодавство не гармонізовано з вимогами міжнародного права, не ратифіковано Стамбульської конвенції, не внесено змін до закону про Уповноваженого ВР з прав людини для вдосконалення процедури обрання та посилення гарантій незалежності цього інституту. Крім того, правозахисна спільнота досі чекає на внесення змін до Адміністративного і Кримінального кодексів для вдосконалення механізмів притягнення до відповідальності за дискримінацію і злочини ненависті (законопроєкт №5488 внесений урядом до ВР; правозахисні організації підтримують його ухвалення за умови внесення змін). ZMINA закликає також рухатися далі в напрямі спрощення системи реєстрації місця мешкання (ухвалено законопроєкт про онлайн-прописку в “Дії”, проте не змінено ключового принципу: як і раніше, реєстрація залишається дозвільною, а не повідомною). Важливо також ухвалити зміни до Кримінального процесуального кодексу щодо суду присяжних (уряд зареєстрував у Верховній Раді України низку законопроєктів щодо суду присяжних, правозахисні організації їх підтримують за умови доопрацювання). Крім того, залишаються нерозв’язаними ще кілька питань, які стосуються російської агресії, зокрема ухвалення національної моделі перехідного правосуддя (уряд подав до ВР законопроєкт №5844, розроблений Мінреінтеграції, правозахисники мають до нього кілька застережень і вважають, що його ухвалення в такому вигляді принесе більше шкоди, ніж користі). Також закликаємо врегулювати законодавчо правовий статус та гарантії соціального захисту українців, незаконно позбавлених волі на окупованих територіях і на території Росії (президент подав відповідний законопроєкт до парламенту у вересні 2021 року).
Утім, якщо всі згадані вище проблеми не розв’язуються вже багато років і дісталися чинній владі “у спадок”, то низка її інших рішень і кроків є руйнівними з погляду верховенства права та прав людини. Йдеться про свавільну санкційну практику РНБО щодо “контрабандистів” та “злодіїв у законі”, що не відповідає закону про санкції; спроби змінити суддів Конституційного Суду в неконституційний спосіб; ухвалення президентського законопроєкту №5599 про олігархів, норми якого суперечать Конституції та міжнародним стандартам прав людини.
А ключове: в Україні досі лишаються системні проблеми з правом на справедливий суд через незавершену реформу поліції, прокуратури та судів. Запит на справедливість і боротьбу з безкарністю, що був вимогою Євромайдану, залишається реформою номер один, яку досі не виконано.
Усе, що треба для розв’язання всіх згаданих проблем, – лише мати бажання, діяти в межах Конституції та припинити керуватися рейтингами й питаннями політичної доцільності.
Більше читайте за посиланням.
