Війна не виправдовує мовчання про порушення прав людини – Тетяна Печончик на презентації дослідження про самоцензуру журналістів
12 грудня 2025 року в Києві Фонд “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) презентував результати нового дослідження про самоцензуру журналістів у воєнний час. Дослідження стало частиною проєкту, який фонд реалізує за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу в Україні. Воно стало продовженням попередніх досліджень Центру прав людини ZMINA, 2019 і 2023 років, спільно з Фондом “Демократичні ініціативи” за підтримки Freedom House.
Поліна Бондаренко, Антон Грушецький, Євгенія Кравчук, Тетяна ПечончикУ заході взяли участь представники національних і регіональних медіа, журналістських об’єднань, викладачі та студенти профільних вишів, а також народні депутати України.
На тлі війни 73% журналістів хоча б раз вдавалися до самоцензури: ключові висновки дослідження
Згідно з результатами дослідження, у вибірці опитаних журналістів спостерігається високий рівень самоцензурування, який значною мірою залежить від характеру новинних сюжетів. 73% учасників хоча б раз ухвалювали рішення не публікувати матеріалу. Найвищий рівень самоцензури спостерігався в сюжетах, що стосувалися потенційних порушень у військових структурах (зокрема, відмови в медичній допомозі – 61%, застосування сили ТЦК – 36%). Це узгоджується з тим, що звучало в глибинних інтерв’ю, де журналісти описують тематику мобілізації та діяльності військових органів як найчутливішу та найризикованішу для публікації.
Попри те що більшість журналістів пояснює утримання від публікації сумнівами в достовірності інформації (до 69%), дослідники наголошують: перевірка фактів – це лише частина рішення. Особливо коли йдеться про новини, що стосуються військових структур.
Поліна БондаренкоУ багатьох випадках на рішення впливають інші, значно складніші чинники: побоювання, що матеріал може нашкодити обороноздатності країни; ризик того, що новину використає російська пропаганда; етичні сумніви, чи не завдасть публікація шкоди конкретним військовим; надмірна обережність, коли журналісти бояться оприлюднити навіть суспільно важливу інформацію, якщо не можуть ідеально дотриматися всіх стандартів.
У звіті це названо “легітимізацією самоцензури через стандарти”: журналісти можуть відмовлятися від теми не тому, що вона неякісна або недостовірна, а тому, що переживають щодо потенційної шкоди для країни в умовах війни.
Ці результати, як підкреслила аналітикиня Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва Поліна Бондаренко, демонструють, що поведінкові рішення журналістів значно складніші, ніж здається, і контекст зміни сприйняття новини має критичне значення.
Як повномасштабне вторгнення змінило журналістські практики поширення інформації
Після презентації результатів дослідження учасники дискусії поділилися своїми спостереженнями щодо факторів, які впливали на ухвалення редакційних рішень до та після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Шеф-редакторка групи видань “Детектор медіа” Наталія Лигачова говорила про вплив суспільного тиску та страху “йти проти тренду”, особливо в поляризованих темах: “Люди бояться зробити крок, який може бути сприйнятий як неправильний, і це відчутно впливає на вибір тем та формулювання матеріалів”.
Директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк звернула увагу на важливу різницю між самоцензурою та професійною обережністю: “Непублікація неперевіреної інформації – це не самоцензура, це професіоналізм. Журналісти повинні вміти відрізняти ризиковану інформацію від неперевірених чуток”.
Оксана РоманюкОсобливу увагу під час дискусії виділили ролі анонімних телеграм-каналів, про яку говорила народна депутатка України Євгенія Кравчук. За її словами, ці канали дедалі частіше спотворюють контекст новин, що змушує редакції діяти обережніше: “Коли з’являються анонімні джерела або канали, які активно маніпулюють фактами, редакції змушені подвійно перевіряти будь-яку інформацію. Це створює атмосферу підвищеної обережності, а іноді й непрямо стимулює самоцензуру”.
Вона додала, що така практика не завжди означає відмову від важливих тем, проте значно впливає на формулювання матеріалів та вибір джерел: “Редакції часто ставлять собі запитання: “Чи готові ми взяти на себе ризик, публікуючи цю інформацію?” – і відповідь на це питання визначає, чи вийде матеріал у публікацію”.
Євгенія КравчукГолова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик наголосила на важливості розмежування сфер, де обмеження інформації справді виправдане, та тих, де мовчання шкодить суспільству: “Війна виправдовує обмеження лише там, де йдеться про реальну шкоду обороноздатності. Але коли йдеться про корупцію, порушення прав людини чи зловживання владою, користь від оприлюднення значно перевищує потенційну шкоду. Ми маємо говорити про ці явища, а не замовчувати їх – інакше самоцензура стає небезпечною для всього суспільства”.
Вона також нагадала, що результати попередніх досліджень щодо самоцензури медіа, зокрема проведеного Центром прав людини ZMINA разом з Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва 2023 року, демонструють: під час повномасштабної війни журналісти нечасто стикаються з прямими заборонами чи цензурою від держави чи власників – головний тиск формується всередині професійної спільноти та в суспільстві.
Тетяна Печончик“Тоді ми бачили, що вже 78% журналістів відчували зростання самоцензури під час війни, і ця цифра залишається практично незмінною й сьогодні. У попередньому дослідженні 62% журналістів вважали телемарафон певною формою цензури, а дві третини казали, що його треба закрити. Але головний висновок залишався незмінним: журналісти здебільшого стикаються не з наказами влади чи власників, а з внутрішнім переконанням – що можна або не можна публікувати. Тож питання самоцензури залишається дуже складним”, – зазначила Печончик.
Повний аналітичний звіт доступний на сайті Фонду “Демократичні ініціативи”.
Переглянути попереднє соціологічне дослідження “Виклики для свободи слова та журналістів в умовах війни”, підготовлене Центром прав людини ZMINA в співпраці з Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва за підтримки Представництва Freedom House в Україні, можна тут.
