Тетяна Печончик, ZMINA: “У громадському секторі треба “лупати сю скалу”, поки її не доб’єш”
Керівниця правозахисної організації розповідає про свій перехід із журналістики в громадський сектор, вимушену відмову від творчості та медійні навички, які допомагають у правозахисті.
“Детектор медіа” знайомить своїх читачів з людьми, які перейшли з журналістики до громадського сектору та досягли успіху. Героїнею першого матеріалу була Ольга Решетилова з Медійної ініціативи за права людини. Сьогодні говоримо з Тетяною Печончик, головою правління Центру прав людини ZMINA (до березня 2019 року — Центр інформації про права людини).
Тетяна закінчила Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2010 року захистила кандидатську дисертацію “Концепт “свобода слова” в сучасному українському мас-медійному дискурсі”. Вчилась у Гарвардському університеті. Із 2007 року вела правозахисну тематику в інформаційному агентстві УНІАН. А 2011 року вирішила піти з журналістики в правозахист.
2015 року Тетяна стала лауреаткою міжнародної премії TOYP (Ten Outstanding Young People) у номінації “Мир і права людини”, а у 2020-му отримала премію Human Rights Tulip за видатні досягнення в боротьбі за права людини від Міністерства закордонних справ Нідерландів. Вона каже, що їй трохи бракує творчої складової журналістської роботи, однак у громадському секторі почувається краще й відчуває, що може досягти більшого. Говоримо з Тетяною про журналістські навички, які можна застосувати в громадській роботі, та про досягнення центру ZMINA.
– Тетяно, чому ви пішли з інформагенції УНІАН і зайнялися громадською роботою?
– Я перейшла в громадський сектор після того, як Віктор Янукович став президентом. Тоді почалися прояви цензури в ЗМІ, зокрема в медіахолдингу, де я працювала – “Главред-медіа”. Ставало все більш сумно, бо особливо не було варіантів, куди йти працювати в медіа. Наступ на свободу слова й небажання з цим миритися стали причиною, чому я пішла з журналістики.
До того ж коли я працювала журналісткою й висвітлювала порушення прав людини, то бачила, що розголос не завжди допомагав розв’язувати проблеми. Коли людей без доказів засуджували, кидали за ґрати, катували, не завжди висвітлення цих історій дозволяло встановити справедливість. Одного дня я зрозуміла, що стою з плакатом під будівлею Генеральної прокуратури й вимагаю ефективного розслідування. А отже, я внутрішньо перейшла межу між журналісткою і активісткою.
– У чому відмінності між журналістикою й правозахистом?
– Є багато перетинів між журналістикою і правозахистом. Починаючи з рівня цінностей, адже свобода слова є основою для журналістики. Водночас це одна з базових свобод людини. Крім того, Кодекс журналістської етики великою мірою базується на правах людини. Це, наприклад, статті, які стосуються недискримінації, презумпції невинуватості (не можна людину називати злочинцем до рішення суду), чутливого висвітлення прав дитини тощо.
А відмінності полягають в інструментах. Основне завдання журналістики – інформувати людей, на другому плані – розважати, а ще й бажано вести просвітницьку роботу. Звичайно, у громадському секторі також є освіта, просвіта, інформування. Проте в нас є більше інструментів для захисту прав людини: адвокаційна, юридична й дослідницька робота, моніторинг. Утім, журналістика має ширші можливості висвітлення тем. Хоча тематика прав людини дуже часто пронизує різні сфери життя: політичну, соціальну, економічну, спортивну, але треба вміти бачити ці перетини.
– Чому ви обрали саме сферу правозахисту?
– Тому що я завжди цікавилася правами людини, можливо навіть неусвідомлено. Я, бувши журналісткою, часто висвітлювала теми, пов’язані з порушенням прав людини. По-друге, я була головою студентського парламенту, де захищала права студентів у відносинах з адміністрацією університету. Це також була активістська і частково правозахисна робота. І, по-третє, я писала дисертацію на тему свободи слова. Отже, я вже мала активістський, студентський, академічний і професійний журналістський досвід, який стосувався прав людини. Коли я створила правозахисну організацію, це було логічним продовженням і усвідомленням того, чим я насправді хочу займатися.
– Де ви бачите себе більш ефективною: у правозахисті чи журналістиці? І чому?
– У цілому, я думаю, на зміни в країні більше впливають медіа. Адже журналістів більше, ніж правозахисників, і вони більш гучні та помітні. Утім, моя особиста ефективність вища саме в правозахисній сфері, де я працюю десять років.
Повний текст розмови читайте тут.
