Доступ ув’язнених до правосуддя: ZMINA спільно з партнерами презентувала дослідження про перешкоди у реалізації цього права в Україні, Греції та Португалії

European Prison Litigation Network (EPLN) спільно з Центром прав людини ZMINA (Україна), Centre for European Constitutional Law — Tsatsos Foundation (Греція) та Forum Penal — Associação de Advogados Penalistas (Португалія) оприлюднили міжнародне дослідження, присвячене доступу ув’язнених до правосуддя в Україні, Греції та Португалії. 

Воно продовжує та оновлює висновки попереднього дослідження, проведеного у 2017–2019 роках у дев’яти європейських країнах (Франція, Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Італія, Іспанія, Польща, Чехія, Болгарія).

Нова аналітика ґрунтується на матеріалах, зібраних у 2024–2025 роках, і має на меті виявити правові, процедурні та структурні перешкоди, які обмежують доступ ув’язнених до правосуддя та ефективного захисту їхніх прав. Його автори проаналізували функціонування ключових гарантій доступу до правосуддя в умовах позбавлення волі — середовищі, де потреба у захисті прав людини є особливо гострою, а можливості для їх реалізації часто залишаються обмеженими.

У фокусі дослідження — Греція, Португалія та Україна. Воно розглядає національний досвід цих країн у контексті ширших міжнародних та регіональних стандартів з метою посилення як європейських, так і глобальних заходів захисту однієї з найбільш вразливих груп у системі кримінального правосуддя.

Ці три країни об’єднує те, що від них вимагалося вирішити структурні проблеми у своїх пенітенціарних системах та запровадити ефективні засоби правового захисту в цьому контексті (див. Nisiotis проти Греції, № 34704/08, 10 лютого 2011 р.; Petrescu проти Португалії, № 23190/17, 3 грудня 2019 р.; Sukachov проти України, № 14057/17, 30 січня 2020 р.).

Особливу увагу в дослідженні приділено Україні. На відміну від інших держав-учасниць, українська пенітенціарна система та система правосуддя продовжують функціонувати в умовах повномасштабної війни, що створює додаткові виклики для забезпечення прав осіб, позбавлених волі. У звіті проаналізовано вплив воєнного стану на доступ ув’язнених до правничої допомоги, механізмів подання скарг, судового захисту та інших гарантій справедливого поводження.

Більш детально про український контекст та результати національного дослідження можна дізнатися в аналітичному звіті Центру прав людини ZMINA “Доступ ув’язнених до правосуддя: національне законодавство та практика”, присвяченому аналізу законодавства, практики його застосування та викликів, з якими стикаються особи, які перебувають під вартою або відбувають покарання в Україні.

Попри різні правові традиції в цих трьох країнах та соціально-політичні контексти, а також, у випадку України, на екстремальну ситуацію війни, яка загрожує самому виживанню держави та ускладнює порівняння її досвіду за загальноприйнятими критеріями, дослідники виявили низку спільних викликів щодо доступу ув’язнених до правосуддя.

Зокрема, можливість користуватися своїми правами обмежується структурними, процедурними та фінансовими бар’єрами, які перешкоджають доступу до ефективних засобів правового захисту.

У всіх трьох країнах виявлено, що ув’язнені мають обмежений доступ до правової інформації. Системи, призначені для інформування ув’язнених про їхні права, залишаються розрізненими, застарілими та здебільшого неефективними на практиці. Як наслідок, інформація, що доходить до ув’язнених, часто залишається обмеженою, надається переважно державною.

Хоча право на правничу допомогу у Португалії, Греції та Україні доступ до правової допомоги гарантується державами для осіб, які перебувають під слідством, аналіз виявив, що її надання обмежується питаннями, які пов’язані із кримінальним провадження. Правнича допомога майже не надається у випадках проваджень щодо дисциплінарних стягнень. Це змушує ув’язнених самостійно орієнтуватися у складних адміністративних та судових процедурах — завдання, яке фактично є непосильним з огляду на ізоляцію та обмеженість інформації.

Крім того, додатковими перешкодами в реалізації права на правничу допомогу є низька винагорода роботи адвоката від держави та затримки з виплатами.

У Греції та Португалії констатовано відсутність організованої мережі адвокатів, що спеціалізуються на стратегічних судових процесах у пенітенціарній сфері не була заповнена громадянським суспільством. НУО та університетські юридичні клініки, що працюють у в’язницях, зосереджуються майже виключно на психосоціальній підтримці, освіті чи реінтеграції, а не на наданні постійного юридичного представництва. В Україні організації громадянського суспільства відіграють більш активну роль у наданні допомоги ув’язненим та моніторингу умов утримання, але їхні зусилля обмежуються недостатнім фінансуванням, логістичними труднощами, пов’язаними з війною, та додатковими завданням щодо документування воєнних злочинів та підтримки жертв, що вимагає перерозподілу значної частини їхніх ресурсів.

Загалом, висновки з усіх трьох країн підкреслюють, що реальний доступ ув’язнених до правосуддя не залежить лише від формального визнання прав на папері, а вимагає створення ефективних механізмів на практиці, професійних знань та законодавчих змін, необхідних для того, щоб ці права стали ефективними та реалізованими на практиці.

Це дослідження було проведено в рамках проєкту “ГІДНІСТЬ: об’єднання поглядів для підходу до досудового ув’язнення, заснованого на правах людини”, що фінансується Європейським Союзом.

З повним текстом дослідження можна ознайомитися на сайті Центру прав людини ZMINA англійською мовою.