Правозахист “у вигнанні”: як працюють кримські активісти

10 грудня в межах щорічної Національної правозахисної НЕконференції ZMINA провела майстерню “Як працюють кримські правозахисники в екзилі”.

Після окупації Криму Російською Федерацією у 2014 році багато місцевих правозахисників через погрози, тиск і переслідування були змушені покинути свої домівки на півострові та продовжувати працювати на материковій частині України.

Як можна захищати права людей, яких переслідують на окупованих територіях? Чи можливий правозахист “у вигнанні”? Якими мають бути пріоритети і стратегії правозахисних організацій, які працюють в екзилі? Про це розмовляли під час дискусії. Крім того, також була презентована книга “Кримський альбом: історії правозахисників” авторки Ірини Виртосу, яка розповіла про спогади кримських правозахисників, досвід їхньої роботи до і після окупації. У книзі – два десятки особистих історій про минуле, теперішнє і майбутнє людей, які, навіть втративши дім, продовжують боротьбу за захист прав людини в Криму, а також тих, хто протистоїть репресіям, залишаючись в окупації.

Так, серед присутніх на майстерні були герої книги, а також ті, хто долучився до роботи правозахисних організацій, які займаються кримською тематикою.

“Вважаю, що моя участь у поверненні Криму не така значна, як участь людей, які зараз тут. Але я дуже рада, що розповідаю про цих людей, про їхню боротьбу, і це мій внесок у спільну роботу”, – зазначила Ірина Виртосу.

Ірина Виртосу

Одна з таких героїнь – Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи (далі – КПГ), до якої входять журналісти, правозахисники з різних міст Криму.

“Наша головна мета – моніторинг і документування порушення прав людини в Криму, чим ми займаємося вже шість років. Робимо щомісячні огляди щодо стану прав людини, збираємо докази військових злочинів та злочинів проти людяності. Ці докази вже враховані судовими інстанціями, вони є в Меморандумі, який подавався до Міжнародного суду ООН. Також нещодавно було слухання в Європейському суді з прав людини, де представник Мін’юсту декілька разів вказав моє прізвище. Вважаю, що це визнання наших досягнень”, – розповіла Скрипник.

Ольга Скрипник

Ще один із пріоритетів роботи КПГ – це збереження зв’язків із кримчанами, що залишилися на півострові. Скрипник додала, що важливо, коли до кримської тематики долучаються організації інших напрямів роботи. Потрібно говорити про кримчан – не тільки про напади та злочини, а й розповідати про їхнє життя, акцентувати на українській ідентичності, проводити флешмоби. Тоді жителі Криму відчувають підтримку, для них це важливо.

Кримськотатарський ресурсний центр, як і КПГ, виник уже після окупації Криму і також працює над моніторингом та інформуванням про порушення прав людини на півострові, зокрема щодо кримськотатарського народу. Керівник центру Ескендер Барієв розповідає, що він вів правозахисну діяльність усе життя, але потреба створити організацію виникла вже під час окупації: “Коли розпочалося це свавілля, спричинене Росією, ми з іншими активістами замислилися, як можна впливати на всі процеси. Тоді ми створили Комітет із захисту прав кримськотатарського народу, постійно проводили пресконференції, відкрили гарячу лінію для допомоги людям. Одного разу, після проведення такої конференції у 2015 році, ми дізналися, що проти координаторів заходу відкрито кримінальне провадження. Тоді місцеві правозахисники порадили нам не повертатися до Криму”.

Ескендер Барієв

Кримськотатарський ресурсний центр співпрацює з українськими державними інституціями, долучається до розроблення законопроєктів, проводить навчання для правозахисників, юристів і громадських активістів, особливо для молодого покоління кримських татар з окупованої території.

“Усім нам важливо консолідуватися, тому ми ініціювали міжнародний рух за деокупацію Криму і будемо далі працювати в цьому напрямі та тиснути на окупанта”, – зазначив Барієв.

Робота Регіонального центру прав людини важлива у сфері стратегічного судового захисту. Віталій Набухотний, юрист цього центру, розповів, що організацію створила команда юристів та адвокатів у Севастополі 2013 року, але після окупації вони були вимушені переїхати до Києва. Організація захищає права людини в умовах збройного конфлікту та окупації, використовуючи міжнародні та національні правові механізми, зокрема ЄСПЛ.

Віталій Набухотний

Набухотний також вказує на важливість зберігати зв’язки з кримчанами, особливо зараз, коли фактично відбувається заселення Криму росіянами. І Україна це має впроваджувати у свою політику в різних сферах.

Одним з таких зв’язків є освіта, і важливо, щоб кримські діти продовжували вступати до українських вишів. Центр громадянської просвіти “Альменда”, головою якого є Валентина Потапова, раніше працював у Ялті і вів просвітницьку діяльність у сфері прав людини, навчав дітей критичного мислення. Зараз організація працює на материковій частині України і робить українську освіту більш доступною для кримських дітей.

“Ми розуміли, що треба вивезти якомога більше молоді звідти або встановити міцний зв’язок з тими, хто вимушений залишитися в Криму. З березня по вересень 2014 року Україна змогла перемістити 24 тисячі студентів з окупованих територій, і це була фантастична робота. І мені дуже хотілося, щоб таку роботу держава знову провела і звернула увагу на тих дітей, які живуть п’ять років в окупації, в умовах агресивної пропаганди”, – каже Потапова.

Валентина Потапова

Вона додає, що встановлювати зв’язок з дітьми, яким щодня “промивають мозок”, дуже складно. І тому основне завдання “Альменди” – зберегти право цих дітей на якісну освіту та інтегрувати їх. Але, за її словами, українське суспільство не готове до цього, тому “Альменда” запустила конкурс на кращий методичний курс для український шкіл, який би розповідав про окупацію Криму.

“Ці уроки повернуть в українські класи кримську тему, наприклад дадуть можливість прочитати книгу “Кримський альбом: історії правозахисників”, тому що вона рекомендована до цього курсу. Через такі історії діти дізнаються про життя людей на півострові”, – зауважила Потапова.

Руслан Нечипорук, методист проєктів Конгресу національних громад України, розповів, що його організація щороку проводить освітні табори й останні два роки вони залучають дітей з Криму. Це також дозволяє зберігати цінні зв’язки з населенням півострова.

Руслан Нечипорук

“Таких дітей небагато – всього 20. Але для мене вони та їхні батьки – герої, тому що приїжджають до України під величезним інформаційним тиском, у якому постійно живуть. І такі табори важливі не тільки для кримських дітей, але й для дітей з материкової частини”, – зауважив Нечипорук.

Координаторка Офісу з гуманітарної політики України Олександра Дворецька зазначила, що державна інформаційна політика як на окупованих, так і на підконтрольних Україні територіях недостатня і тому ще багато роботи, особливо в кримському напрямі. Вона повідомила, що 26 лютого 2020 року планується форум, приурочений до роковин окупації Криму, і закликала громадські організації долучитися до його розроблення та проведення.

Олександра Дворецька

Наприкінці дискусії модераторка заходу, голова правління ZMINA Тетяна Печончик зауважила, що захист прав людини в Криму не має бути справою одних кримчан, бо, поки кримська тематика не буде долучена до роботи різних материкових організацій, повернути Крим буде важко.

“Важливо об’єднувати сили та підтримувати одне одного. А ще я сподіваюсь, що книгу “Кримський альбом” ми перевидамо і додамо інтерв’ю та історії всіх тих правозахисників з Криму, які не потрапили в це видання. Наприклад, через те, що перебувають за ґратами або продовжують роботу в Криму непублічно”, – підсумувала вона.