П’ять років закону про правовий статус осіб, зниклих безвісти: діє, але з проблемами – правозахисники

Минуло п’ять років, як Верховна Рада ухвалила Закон “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти”. Закон діє, однак низка його положень виконуються неналежно. Зокрема, не надається соціальна допомога родичам зниклих безвісти. Також реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, тільки-но почав працювати й поки функціонує зі складнощами. Зразки ДНК родичів зниклих безвісти опрацьовуються несвоєчасно і неналежно, а процедури ідентифікації тіл, решток тіл правоохоронними органами та експертними установами є дуже тривалими.

Про це йшлося під час публічної дискусії в Києві, яку організувала Коаліція “Україна. П’ята ранку” разом з Центром прав людини ZMINA та Медійною ініціативою за права людини. 

Як зазначила директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова, зазвичай розшук зниклих безвісти в умовах війни відбувається вже після завершення гарячої фази збройного протистояння, тому ухвалення закону про зниклих безвісти ще у 2018 році можна вважати проривним – адже Україна почала робити це під час війни й будувати відповідну систему, яка відповідає міжнародним стандартам.

За словами Олега Котенка, Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, загалом закон діє. У травні 2023 року запрацював Єдиний реєстр, який дозволяє акумулювати дані про зниклих безвісти за особливих обставин. З недоліків – ще не налагоджена до кінця співпраця між різними інституціями, залученими до процесу розшуку, через що частина координації відбувається в ручному режимі. Втім, на думку Котенка, вирішити це – питання часу.

Олег Котенко

“Із 2014 року ми розшукували 65 військових, які зникли безвісти, з них щодо 28 осіб є збіг ДНК. Рідні з цим не погоджуються, тому тут маємо проблему. Ще маємо  понад 300 людей, місце перебування яких нам не відоме. Але наразі (після початку повномасштабної війни. – Ред.) у нас зовсім інші цифри: у реєстрі безвісти зниклих, який був відкритий на початку травня 2023 року, ми маємо більш ніж 24 тисячі внесених до нього людей. Понад 8 тисяч людей з цього переліку ми вже знайшли. Десь 60% з них – це живі люди, які були в полоні. Ми знаємо місце їхнього перебування, багато хто вже повернувся додому. Але, на жаль, є ті, хто справді загинув. Також маємо близько 7 тисяч осіб, чийого місця перебування ми зовсім не знаємо”, — розповів Олег Котенко.

“Закон є корисним, однак низка важливих положень у ньому і досі лишаються нереалізованими”, – зазначив Олександр Кононенко, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в системі органів сектору безпеки й оборони. Крім того, за його словами, є певні проблеми, пов’язані з функціонуванням Єдиного реєстру зниклих, які виявляються під час співпраці з рідними зниклих.

“Завдяки реєстру рідні можуть отримати витяг, на його підставі звернутися до Пенсійного фонду для отримання пенсії у зв’язку з тимчасовою втратою годувальника або для отримання посвідчення зниклого безвісти. На сьогодні зафіксовано чимало випадків, коли рідні зверталися до Нацполіції, мають на руках витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань, але отримують відповіді від Міністерства внутрішніх справ, що їхніх рідних не внесено до реєстру зниклих”, – розповів Олександр Кононенко.

Олександр Кононенко

Також, за його даними, є випадки, коли людину вносять до реєстру як зниклу безвісти, а потім відбувається верифікація МКЧХ, що людина в полоні.

“Як змінюється статус цієї людини? Закон фактично відповіді на це не дає”, – додав він.

Також, за словами Кононенка, нині лишається неврегульованим питання соціальної допомоги цивільним зниклим, за якими, на відміну від військових, “не стоїть жодна організаційна структура”.

Координаторка груп родин полонених Медійної ініціативи за права людини Олена Бєлячкова також вважає, що варто синхронізувати наповнення Єдиного реєстру зниклих безвісти, щоб рідні, які мають на руках кримінальні провадження слідчого та інші документи, що вказують на зникнення людини, могли отримати також і витяг, щоб підтвердити цей статус рідної людини. Адже цей документ єдиний, який надає право на реалізацію всіх прав, пільг і гарантій для родин зниклих безвісти.

Олена Бєлячкова

“У родин величезна проблематика відносно ДНК-даних, оброблення цих даних і внесення їх до реєстру. Непоодинокі випадки, коли неідентифікованих військовослужбовців ховають як невідомих. Після цього вносять до бази даних ДНК живих родичів, і подальша експертиза потребує окремої ексгумації тіла та, відповідно, нових проблем, дій для людини, яка і так перебуває в стресовому стані”, – додала правозахисниця. 

Власним досвідом про те, як працює закон, поділилася Світлана Штанько, дружина зниклого безвісти Сергія Штанька, старшого сержанта 72 бригади.

“Найбільша проблема – що згідно із законодавством ми маємо право на отримання достовірної інформації про перебіг і результати розшуку. Але цю інформацію потрібно збирати по крихтах, і це дуже важко. Треба писати запити до всіх структур. У Нацполіції передають наші справи за територіальною належністю, і там вони осідають, бо в одного слідчого може бути 200–300 справ, і ні про яке слідство в такому разі не може йтися. Можливо, якби справа залишилася в Київській області, то більше б уваги було приділено розшуку мого чоловіка”, – нарікає Світлана Штанько.

Світлана Штанько

Значущість закону для суспільства високо оцінив Метью Холлідей, директор Європейських програм Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти. Але, на його думку, закон ще потребує доопрацювання. 

Холлідей наголосив: більшість положень у законі свідчать про гуманітарний пошук зниклих, але не приділяють належної уваги розслідуванню злочинів, пов’язаних зі зникненням. А отже, не відбувається повною мірою встановлення справедливості.

“Місця масових поховань є місцями скоєння злочинів, які можуть містити багато інформації про обставини скоєння таких злочинів. Для сімей зниклих безвісти важливо мати інформацію про долю їхнього рідного, однак також надзвичайно важливо забезпечувати право на справедливість. Бо під час вилучення решток можуть бути порушені певні докази, які потім будуть припустимими в кримінальних процесах”, – додав Холлідей.

Метью Холлідей

Радниця з прав людини ZMINA Наталія Охотнікова розповіла, що наразі щодо насильницьких зникнень, вчинених у межах збройного конфлікту, фактично застосовується стаття 438 Кримінального кодексу України про порушення законів і звичаїв війни.

“До того ж це призводить до того, що дві статті КК (стаття 146-1 – насильницьке зникнення та стаття 438 КК – порушення законів та звичаїв війни) фактично дублюють одна одну, заплутуючи й без того складну ситуацію з насильницькими зникненнями цивільних громадян. Ба більше, під час збору інформації щодо насильницьких зникнень та свавільних затримань активних громадян ми ознайомилися з декількома витягами з ЄРДР, у яких було вказано, що кримінальне провадження взагалі ведеться за статтею 115 КК України – “Умисне вбивство”, як робилось у випадках, коли особа зникла за невідомих обставин. І, поки правоохоронні органи визначають, чи був склад злочину в її зникненні, провадження ведеться за цією статтею Кримінального кодексу”, – додала Охотнікова.

Наталія Охотнікова

Альона Луньова розповіла про проблеми з виплатами постраждалим родинам із Пенсійного фонду України:

“Пенсійний фонд не виплачує пенсій через втрату годувальника в межах дії закону. Тобто норма є, а реалізації немає. Вони чекають якогось положення про обмін інформацією з реєстром, а поки це відбувається, люди не отримують допомоги”.

Переглянути запис дискусії “П’ять років закону про правовий статус осіб, зниклих безвісти: чи є прогрес?” можна за посиланням.

Всі фото: Ірина Іванченко / ZMINA