У Києві презентували дослідження про чотири роки практики притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність

28 квітня в Києві Центр прав людини ZMINA представив аналітичний звіт “Чотири роки “превенції”. Які проблеми залишаються у практиці притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність у 2025 році?”.

У дослідженні проаналізовано 1143 вироки за 2025 рік із загальної кількості (3103), зареєстрованих у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Аналіз фіксує стійкі системні проблеми у застосуванні статті 111-1 Кримінального кодексу України.

Правова аналітикиня ZMINA Діана Депутат зазначила, що у 2025 році стали домінувати вироки за частинами п’ятою та сьомою статті. Частка вироків, ухвалених у порядку спеціального провадження (in absentia), у цих категоріях справ перевищує 80%.

Також аналітикиня зауважила, що попри певні зрушення практика застосування запобіжних заходів залишається проблемною. Пріоритетом слідства є розслідування злочинів за частинами третьою–восьмою статті 111-1, а загальна кількість облікових проваджень за цією статтею скорочується.

“Переважаючим заходом є тримання під вартою без визначення розміру застави, при цьому мотивування ухвали часто зводиться до посилання на ризики, передбачені статтею 177 КПК, або ж є просте копіювання мотивувань. Тривалість переважно від трьох місяців до трьох років. І є поодинокі випадки, коли особа на момент набрання законної сили вироку вже повністю відбула своє покарання”, — зазначила Діана Депутат.

Вона також звернула увагу на статистику виправдувальних вироків: із 3103 проаналізованих вироків, ухвалених з початку 2022 року, виправдувальних лише 11. Причому сім із них — рекордна кількість — ухвалено у 2025 році. Законної сили на кінець грудня 2025 року набрав лише один такий вирок, ще два — станом на березень 2026 року.

Діана Депутат, Онисія Синюк

Керівниця аналітичного напрямку ZMINA Онисія Синюк наголосила на фундаментальній проблемі самої законодавчої конструкції статті 111-1: відсутність правової визначеності у формулюваннях призводить до того, що суди не досліджують умисел заподіяти шкоду національній безпеці.

“Умисел суди, зокрема і Верховний суд, переважно витлумачують із самого факту зайняття посади. Стаття не вимагає дослідження, яку роботу виконувала особа і який вплив мала ця робота — це взагалі може кваліфікуватися за іншою статтею Кримінального кодексу”, — пояснила Синюк.

За її словами, суди також використовують факт незалишення окупованої території як аргумент на користь наявності прямого умислу чи добровільності дій: “Важко сказати, як судді оцінювали можливість виїхати з окупованої території, але факт невиїзду використовується як аргумент”, — зазначила вона.

Аналітикиня також навела конкретний приклад непослідовної кваліфікації: в обох випадках ідеться про лісове господарство і керівну посаду, однак в одному провадженні вирок ухвалено за частиною сьомою (зайняття посади в правоохоронному органі), в іншому — за частиною п’ятою (зайняття керівної посади в окупаційній адміністрації).

“У вироку немає абсолютно ніякої аргументації, чому саме такі підходи обрані в кожному випадку. При цьому це критично важливо для призначення покарання: частина сьома — це до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, частина п’ята — від п’яти до десяти років. Це не першочерговий і неодноразовий випадок”, — підкреслила Синюк.

Окремою проблемою дослідниці називають відсутність у законодавстві винятків для тих видів діяльності, які міжнародне гуманітарне право визнає необхідними на окупованій території: медичний персонал, рятувальники, комунальні служби, пожежники.

“Жодних виключень щодо цих видів діяльності в законодавстві не передбачено. Відповідно, вони ніяким чином не враховуються, коли розглядаються справи щодо тих, хто надає житлово-комунальні послуги чи є пожежниками-рятувальниками”, — наголосила Синюк.

Ознайомитися з повним текстом аналітичного звіту можна українською та англійською мовами.

Нагадаємо, ZMINA проводить моніторинг практики застосування статті 111-1 КК України з 2022 року. Попередні дослідження виходили у листопаді 2022-го, вересні 2023-го, липні 2024-го та травні 2025 року. Наскрізними проблемами, які фіксує послідовний моніторинг, є неврахування контексту окупації, формальний підхід до оцінки дій обвинувачених і недостатнє дослідження умислу та примусу.