Ми вже восьмий рік перебуваємо у стані війни та в процесі усвідомлення факту окупації. На вашу думку, якої стратегії, свідомо чи ні, дотримується Україна: боротьби за територію чи за людей?
— Держава не може декларувати повернення територій без людей чи навпаки. Наразі йдеться про безальтернативність відновлення територіальної цілісності України. Мені важко говорити, що для нас важливіше — території чи люди, бо важливе й те, й інше. Але особисто я бачу спроби держави зменшити негативні наслідки конфлікту для людей. Це й певна матеріальна допомога тим, хто виїжджає з окупованих територій, і спрощення умов для вступу в навчальні заклади для молоді. І для мене це означає, що держава намагається наявними засобами захищати людей. Не швидко й не так гнучко, як могла б, але поступ є.
Переселенці й ті, хто залишився в окупації, вимагають від держави різних стратегій взаємовідносин, але ми досі фактично не розрізняємо цих категорій громадян. Як це зробити максимально безпечно для держави й самих людей?
—Я не можу погодитися, що ми зовсім не розрізняємо перших і других. Офіційно є люди, які виїхали з окупації й мають довідку ВПО, а є ті, хто там залишився. На законодавчому рівні ми розділяємо ці категорії громадян. Але для доступу до певної частини послуг, які надають, зважаючи на місце проживання, держава вимагає довідку. Тому її доводиться отримувати тим, хто виїжджає з окупації не на постійне проживання, а за певними послугами. Звісно, у випадках, коли довідку використовують для призначення виплат, пов’язаних з внутрішнім переміщенням, ця вимога справедлива, бо вона власне й підтверджує сам факт переміщення. Однак є й інші проблеми. Наприклад, мешканці окупованих територій іноді просто змушені оформлювати довідку ВПО, щоб отримати український паспорт дитині чи відновити свій у разі втрати. Причина цієї проблеми полягає в тому, що в нас досі багато сервісів прив’язані до місця реєстрації (так званої прописки), яке в переселенців зазвичай перебуває на окупованих територіях, де отримати ці сервіси неможливо. Єдиний правильний шлях — зменшувати перелік послуг, прив’язаних до місця реєстрації особи, внаслідок чого зменшуватиметься також сфера застосування довідки ВПО.
Вимагати довідку переселенця мають тільки тоді, коли людина звертається до державних органів задля отримання спеціальної підтримки, пов’язаної з фактом внутрішнього переміщення (наприклад, коли йдеться про адресну допомогу, отримання житла тощо). Проте довідка ВПО не може бути обов’язковою для отримання пенсії, бо українські громадяни мають право на неї незалежно від місця проживання, навіть в інших країнах. І, звісно, нам не слід змушувати людей брехати, вказуючи неправдиві дані щодо факту переселення, перевіряти кожен їхній крок, таврувати їх “псевдопереселенцями” чи “пенсійними туристами”. Це некоректне й некомпетентне ставлення держави до людей, які змушені залишатися в окупації.
Падемія COVID-19, хоч як дивно, дала нам шанс на позитивні зміни. Люди вже два роки отримують пенсії без необхідності періодично перетинати лінії розмежування задля верифікації. Виїжджати на підконтрольну територію, щоб зняти кошти з карток, вони можуть у зручний для себе час, а не раз на 60 днів, як вимагали раніше. Це знижує навантаження на КПВВ, літні люди не стоять у чергах під час перетину, не наражаються на небезпеку інфікуватися. Виявилося, що це можливо. Але ми, наприклад, не знаємо, скільки людей відтоді померли на окупованих територіях Донбасу, і це питання вимагає відповіді. Запобіжником від зайвих бюджетних витрат можуть стати різні механізми. Наприклад, вимога знімати гроші особисто або електронна верифікація, яку наразі розробляють, — поштовх до її впровадження дала якраз пандемія. Це також може бути періодичний перевипуск банківських карток, отримати які можна лише особисто, що поступово буде впроваджено з 2022 року.
Уряд ухвалив уже другу Стратегію інтеграції ВПО, і ви були причетною до її формування. Що принципово змінюється в підході, порівняно з попередньою програмою?
— Попередню Стратегію інтеграції внутрішньо переміщених осіб було розроблено на 2017–2020 роки. Вона офіційно передбачала пошук довгострокових рішень, хоча, звичайно, за три роки жодні такі рішення неможливо втілити за визначенням. І, як і більшість стратегій, вона була доволі декларативною. А головне — зовсім не мала індикаторів виконання та містила формулювання на зразок “сприяти”, “забезпечити вивчення” тощо. Тому зараз ми навряд чи можемо простежити зв’язок між заявленою стратегічною метою та наявним результатом.
Перевагою нової стратегії я вважаю реальні, вимірювальні результати її виконання. А також те, що вона вже містить Оперативний план — унікальне поєднання для таких документів, де чітко розписано, як оцінити якість і результат виконання стратегічних завдань. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України відмовилося від амбіцій визначати довгострокові перспективи, тому ми зараз говоримо про середньострокові плани інтеграції внутрішньо переміщених осіб — на три роки.
У стратегії є зміни підходів до виплати адресної допомоги, а також пункт про удосконалення роботи Єдиної бази даних ВПО. Але принаймні зараз немає очевидного рішення, як це удосконалення можна забезпечити. Бо очевидно, що офіційна цифра ВПО відрізняється від їх реальної кількості якраз через наявні механізми забезпечення права на соціальні виплати й пенсії мешканців окупованих територій. Звісно, держава може змусити всіх ВПО наново перереєструватися. Але це точно не розв’яже проблеми: люди з окупованих територій також реєструватимуться, бо вони не повірять, що зможуть отримувати пенсії без цієї довідки. Тож поки що це відкрите питання, над яким варто думати всім суспільним і державним інституціям, дотичним до проблеми.
Складним є і питання зміни алгоритмів надання адресної допомоги ВПО. Усі кажуть, що цих виплат не може вистачити на оренду житла. Але щорічний бюджет програми становить 3 млрд грн, водночас на жодну житлову програму для ВПО таких коштів не виділяють. Уявіть, скільки житла можна було б щороку отримати за такі гроші! Але повірте, мало хто з отримувачів адресної допомоги зголоситься відмовитися навіть від тих невеликих виплат. Тому зміни будуть болючими, хоча вони мають більше спиратися на оцінку потреб ВПО. Проте, знову-таки, є стратегія змін, а бачення, як це втілювати на практиці, — немає. Тому для змінення підходу до призначення та виплати адресної допомоги переселенцям профільному міністерству доведеться ще довго та якісно комунікувати з громадськими організаціями ВПО.
Читайте далі тут.
