Ірина Виртосу: “Важливо запровадити ціннісний підхід прав людини у викладанні журналістики”

У своїй щоденній роботі журналісти постійно стикаються з темою порушення прав людини. Чи то висвітлення питання ромської спільноти, чи людей з інвалідністю або ж ЛГБТІК-людей. І якщо коректну термінологію більшість медіа вже вивчили, то змістове наповнення матеріалів і коректне їхнє подання залишають бажати кращого. Про досвід навчання правам людини і про тенденції висвітлення цієї тематики поговорили з журналісткою Центру прав людини ZMINA, координаторкою Академії з прав людини для викладачів та викладачок журналістики  Іриною Виртосу. До речі, цього року вже проходить третя Академія, на якій навчається 33 викладачі.

“Якщо викладачі розумітимуть тему прав людини в медіа, то вони цю тему доноситимуть своїм студентам – майбутнім журналістам”

Що передувало появі Академії, які події чи обставини дали поштовх до її створення?

Один з напрямів Центру прав людини Zmina (раніше – Центр інформації про права людини) – освітній. Тривалий час ми багато проводили тренінгів з журналістами на тему прав людини, говорили на спеціалізовані теми, до прикладу як протидіяти дискримінації ромської спільноти, ЛГБТ-людей, людей з інвалідністю та інших соціальних груп. Зрештою, прийшло розуміння, що ми можемо такі заходи проводити нескінченно. Люди йдуть із журналістики або змінюють тему в професії. Але тема прав людини в загальний медійний контекст не заходить широко. Це нас наштовхнуло, що потрібні системні зміни, зокрема, навчання з прав людини насамперед викладачів та викладачок журналістських кафедр. Адже саме вони виховують нові кадри. І якщо викладачі розумітимуть тему прав людини в медіа, то вони цю тему доноситимуть своїм студентам – майбутнім журналістам. А ті майбутні журналісти візьмуть тему прав людини собі в роботу.

Власне, до нас на тренінги приходили журналісти, “заточені” на темі прав людини, переважно в соціальній журналістиці. А от коли викладають системно на університетському рівні тему прав людини, то зміни “заходять” і в політичну журналістику, економічну, у журналістику фешн-індустрії, в спортивну журналістику…

Також на цей запит (порушення теми прав людини) вплинули події на Майдані. Ми зрозуміли, що не тільки з нашого боку є бажання щось змінити в університетській освіті щодо прав людини. І через партнерство Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка ми вже маємо доступ до різних журналістських кафедр і натепер охопили понад 50 кафедр журналістики в Україні. Цього року ми вже проводимо третю Академію, на якій навчається 33 викладачі.

Який міжнародний досвід ліг в основу викладання в Академії, на що насамперед орієнтувалися? 

У нас надзвичайно потужне коло українських експертів з теми прав людини. І нам, чесно кажучи, не вистачало тих чотирьох сесій, що ми зазвичай проводили, щоб представити палітру питань і запросити всіх українських фахівців та фахівчинь і в правозахисті, і в медіа.

Тому міжнародний досвід прийшов пізніше, коли стало питання міжнародного стажування для викладачів. Є вимога в українських університетах – отримання підвищення кваліфікації, зокрема, із залученням європейського мовника. І вже на другій Академії ми запрошували для вивчення німецького досвіду громадянських медіа представників Федеральної асоціації громадянських ЗМІ.

А ось на третій сесії спілкуємося з представниками Free Press for Eastern Europe з Чехії на тему, як збройний конфлікт і протести висвітлюються в журналістиці, які порушуються етичні проблеми, порушуємо питання безпеки й формування редакційних політик тощо.

“Нехтування професійними правилами часто пов’язане з якоюсь комерційною складовою”

Наскільки журналістські стандарти в Україні відрізняються від європейських і в чому?

Я б не говорила, що вони відрізняються. Просто питання в тому, наскільки в Україні журналісти й журналістки послуговуються цими стандартами у своїй професії. Наприклад, журналістка Наталя Гуменюк – вона не просто українська журналістка, вона міжнародна журналістка. І у своїй роботі послуговується журналістськими стандартами, де б не була – у Сирії чи в українському Маріуполі.

Можливості застосування стандартів – це насамперед професійна відповідальність кожного журналіста чи загалом журналістської спільноти.

Нехтування професійними правилами часто пов’язане з якоюсь комерційною складовою. Якщо ідуть вибори і є можливість “підзаробити” або коли працюєш у пропагандистських так званих медіа. Але коли ідуть замовні матеріали чи пропаганда – про стандарти тут уже і не йдеться.

Чому такою спеціальною освітою займається громадська організація, а не самі університети? Адже це університети мали б бути провідниками всього прогресивного, запрошувати відповідних експертів, які б допомагали вдосконалювати навчальні плани, змінювати підходи до викладання і т.д.?

У відповідь на це питання я б усе-таки розширила межі. На появу Академії був запит з боку трьох партнерів – нашої громадської організації ZMINA, Програми розвитку ООН та Інституту журналістики. Фінансову підтримку надає Міністерство закордонних справ Данії.

І це вдале поєднання, коли є запит і з боку навчального закладу, і є можливість задовольняти цей запит експертній громадській організації, і є підтримка міжнародної організації.

Повну розмову читайте тут.