Примусова евакуація дітей: захист життя чи порушення прав — позиції правозахисниць

Тема примусової евакуації дітей із зон активних бойових дій викликала гостру дискусію серед правозахисників. Чи має право влада силоміць вивозити дітей, якщо батьки відмовляються? Чи виправданий примус під час війни? І що важливіше — право на життя чи право на сімейну автономію?

Фото: mindev.gov.ua

Про це в етері Радіо Хартія говорили з директоркою з адвокації Центру прав людини ZMINA Альоною Луньовою та керівницею аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини Аксаною Філіпішиною.

Розмова стосувалася одного з найскладніших питань воєнного часу: чи має держава право застосовувати примус для евакуації дітей, якщо батьки відмовляються виїжджати із небезпечних територій, та як збалансувати право на життя дитини і право на повагу до сімейного життя.

Альона Луньова наголосила, що правозахисна спільнота підтримує евакуацію дітей із прифронтових територій. Водночас застереження стосуються не самої ідеї, а механізмів реалізації закону про примусову евакуацію.

Серед ключових ризиків, на які звертає увагу директорка з адвокації ZMINA, — передусім відсутність чіткого визначення того, що саме законодавець вкладає у поняття “примусовий спосіб” і які конкретні заходи можуть застосовуватися на практиці. Окреме занепокоєння викликає передача широких повноважень без належної деталізації процедур їх реалізації. Також існує ризик інституціалізації дітей — їхнього тимчасового розміщення в закладах інтернатного типу, що суперечить задекларованому державою курсу на деінституціалізацію. Водночас без створення дієвої системи підтримки родин після евакуації, зокрема забезпечення житлом і соціальним супроводом, примусові заходи можуть виявитися неефективними, адже сім’ї повертатимуться назад у небезпечні зони.

“Примус має залишатися крайнім заходом. Без належної інфраструктури, соціального супроводу і фінансової підтримки родин люди повертатимуться назад у небезпечні зони”, — наголосила Луньова.

Вона також підкреслила, що нині поліція вже бере активну участь в евакуації, зокрема підрозділ “Білі янголи”, який за три роки евакуював понад 27 тисяч людей. Питання не в самому залученні поліції, а в чіткості правового регулювання застосування примусу.

Аксана Філіпішина наголосила, що право на життя є абсолютним і має пріоритет над іншими правами, зокрема правом на повагу до сімейного життя. Вона звернула увагу, що під час воєнного стану можливі відступи від окремих зобов’язань, однак держава не може відступити від обов’язку захищати життя дітей.

За її словами, примусова евакуація є наступним кроком після вичерпання всіх засобів переконання — інформування та письмових попереджень. Закон також передбачає залучення органів опіки та піклування і Національної поліції, з огляду на обмежені можливості цивільних органів у зоні бойових дій.

Під час етеру правозахисниці погодилися, що питання евакуації дітей неможливо звести до простого протиставлення “примус чи свобода вибору”. Воно пов’язане із ширшою проблемою — системною підтримкою внутрішньо переміщених осіб, забезпеченням житлом, соціальним супроводом і довірою до державних інституцій.

Прослухати етер можна тут.

Ознайомитися з повним текстом розмови можна на сайті Радіо Хартія.