Системні бар’єри за ґратами: Марина Демура про доступ ув’язнених до правосуддя

Доступ до правосуддя для людей у місцях несвободи є одним із показників ефективності системи кримінальної юстиції. Йдеться не лише про наявність законодавчих гарантій, а й про можливість реалізувати їх на практиці: отримати правову інформацію, конфіденційно поспілкуватися з адвокатом, подати звернення чи скаргу та бути почутим під час розгляду питань, що стосуються прав людини.

Про системні проблеми, які перешкоджають реалізації цього права в Україні, у матеріалі для JustTalk розповіла адвокатка та експертка з прав людини Центру прав людини ZMINA Марина Демура.

Авторка аналізує результати дослідження “Доступ ув’язнених до правосуддя: національне законодавство та практика”, яке поєднало аналіз українського законодавства, міжнародних стандартів і практики Європейського суду з прав людини з польовим дослідженням.

Дослідження проводилося у два етапи. На першому, у листопаді 2024 — січні 2025 року, експерти аналізували нормативну базу. На другому, у січні — березні 2025 року, провели 19 напівструктурованих інтерв’ю з представниками Державної кримінально-виконавчої служби України та адміністрацій СІЗО й установ виконання покарань, адвокатами системи безоплатної правничої допомоги та приватними адвокатами, моніторами Національного превентивного механізму, представниками громадських організацій і юридичних клінік, а також людиною з досвідом перебування під вартою.

Польове дослідження засвідчило, що доступ ув’язнених до правосуддя й надалі супроводжується системними бар’єрами. Серед них — віддаленість установ виконання покарань і транспортні витрати для адвокатів, безпекові обмеження та повітряні тривоги під час воєнного стану, організаційні затримки з доступом до СІЗО, недоступність спеціальних приміщень для зустрічей із клієнтами та затягування доставлення ув’язнених до адвокатів. Додатковою проблемою є доступ до матеріалів кримінального провадження, зокрема після евакуації людини з регіону, де тривають бойові дії.

Окремо у матеріалі йдеться про обмежений доступ людей у місцях несвободи до актуальної правової інформації. Друковані матеріали в бібліотеках установ часто застарілі, а актуальну юридичну літературу частково передають громадські організації. Водночас, як наголошує авторка, забезпечення людей позбавлених волі правовою інформацією є обов’язком держави, а не громадського сектору.

Ще одна проблема — можливість безперешкодно звертатися зі скаргами до уповноважених органів. У 12 установах протягом 2022–2023 років не було зафіксовано жодного звернення у запечатаному конверті до Омбудсмана, прокуратури чи правозахисних організацій. Загалом у 37 із 76 установ, які надали відповіді, практика звернень до Омбудсмана була повністю відсутня або зведена до мінімуму.

Дослідження також виявило проблеми у функціонуванні системи безоплатної правничої допомоги. Серед них — системні затримки з оплатою роботи адвокатів, неврахування значної частини фактичних витрат, зокрема на транспорт і поїздки до установ, а також складні умови роботи під час війни. Особливо гостро ці проблеми проявляються у прифронтових регіонах, де кількість адвокатів, готових працювати в системі БПД, суттєво скоротилася.

“Доступ до правосуддя для ув’язнених не є вузькою темою пенітенціарної системи. Це один із найточніших індикаторів того, наскільки ефективно працює вся система кримінальної юстиції”, — йдеться у матеріалі Марини Демури.

За висновками дослідження, проблема має структурний характер і не може бути вирішена окремими законодавчими чи практичними змінами. Серед необхідних кроків — удосконалення кримінального процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, створення ефективних превентивних і компенсаційних механізмів, посилення судового контролю, розвиток адвокатської спеціалізації та забезпечення стабільної участі громадянського суспільства.

Повний текст Марини Демури “Доступ до правосуддя в місцях несвободи: системні проблеми, які не можна ігнорувати” доступний на сайті JustTalk.