У законі не прописано, як діятиме поліція: Альона Луньова пояснила, чому правозахисники критикують примусову евакуацію
Адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова прокоментувала для видання “ОстроВ” новий закон про обов’язкову евакуацію населення з територій бойових дій та звернула увагу на низку правових прогалин, які можуть призвести до необґрунтованого розлучення сімей.
Альона ЛуньоваЙдеться про закон №4779-IX, підписаний президентом Володимиром Зеленським на початку березня 2026 року. Документ регулює порядок евакуації населення з територій активних або потенційних бойових дій, а також передбачає можливість примусової евакуації дітей із небезпечних районів навіть без згоди батьків.
За словами Луньової, найбільше запитань викликає саме механізм такої евакуації, адже закон не пояснює, що саме означає формулювання “у примусовий спосіб”.
“Фактично це означає, що Національна поліція без участі органів опіки може забрати дитину в населеному пункті, де ведуться активні бойові дії, якщо дорослі — батьки або інші законні представники, які проживають з дитиною, — відмовляються евакуюватися. У законі зазначено, що це може бути зроблено у примусовий спосіб, однак поки що не зрозуміло, що саме мається на увазі під таким способом”, — пояснила правозахисниця.
Що змінює новий закон
Новий закон визначає порядок евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей із територій бойових дій. Рішення про проведення обов’язкової евакуації можуть ухвалювати Кабінет Міністрів або обласні та Київська міська військові адміністрації — за пропозицією військового командування.
При цьому евакуація може бути як загальною, так і частковою — для окремих категорій населення, зокрема дітей, людей з інвалідністю або осіб похилого віку.
Водночас, як пояснює Луньова, закон також передбачає можливість фактично закривати населені пункти, де тривають бойові дії.
“У законі прямо не зазначено, що евакуація дорослих буде примусовою. Але якщо населений пункт визначений як зона активних бойових дій, після евакуації військове командування може обмежувати в’їзд і виїзд. Тобто фактично військові отримують право закривати такі населені пункти”, — зазначила вона.
Крім того, до процесу евакуації цивільного населення можуть залучати не лише Національну поліцію, а й Військову службу правопорядку. На думку адвокаційної директорки ZMINA, це може створити додаткові ризики.
“Військові мають бойові завдання і значно менше працюють із цивільним населенням. Їхнє залучення до таких процесів може означати інший підхід до комунікації з людьми, ніж той, до якого звикли цивільні”, — пояснила Луньова.
Ризики примусової евакуації дітей
Особливе занепокоєння правозахисників викликає те, що закон не пояснює, як саме поліція має діяти, якщо батьки відмовляються передавати дитину для евакуації: “Ми можемо змоделювати ситуацію: приїжджає поліція до населеного пункту, де проживає родина з дітьми. Поліціянти намагаються забрати дитину, а батьки її не віддають. Що робить поліція? Вона застосовує силу? Буде битися з батьками? Використовувати спецзасоби? У законі це не прописано”.
Ще одне важливе питання — що відбуватиметься з дітьми після їхнього вилучення з родини.
За словами Луньової, після примусової евакуації дитину можуть передати органам опіки та піклування. Якщо батьки не заберуть її протягом певного часу, дитина може опинитися в інституційному закладі.
“Якщо батьки не з’являються і не забирають дитину, її можуть передати до інституції — фактично до дитячого будинку чи іншого закладу. Через пів року органи опіки можуть ініціювати процедуру позбавлення батьківських прав”, — пояснила правозахисниця.
Проблема не лише в законі, а й у причинах відмови від евакуації
Луньова наголошує: правозахисні організації не виступають проти евакуації як такої. Однак закон, на їхню думку, не враховує причин, через які люди часто відмовляються залишати небезпечні території.
Серед них — відсутність житла після евакуації, нестача роботи, проблеми з розміщенням родичів похилого віку або людей з інвалідністю: “Люди часто не виїжджають не тому, що не хочуть рятувати своїх дітей. Дуже багато випадків, коли родини евакуювалися, але потім поверталися, тому що не могли облаштувати життя на новому місці”.
На думку правозахисниці, державна політика має бути спрямована передусім на евакуацію цілих родин, а не лише дітей.
“Держава повинна мислити категорією родини. Питання має полягати в евакуації всієї родини, а не просто у вивезенні дітей. Розлучення родин — це крайній спосіб втручання у сім’ю”, — підсумувала Луньова.
Вона також наголосила, що механізм реалізації нового закону ще має розробити уряд. Кабінет Міністрів повинен ухвалити відповідні підзаконні акти протягом трьох місяців.
Детальніше про те, що передбачає новий закон про примусову евакуацію і чому його критикують правозахисники читайте у матеріалі “ОстроВ”.
