Важливо стукати в усі двері: Тетяна Печончик про механізми звільнення кримських політв’язнів

Щонайменше 247 жителів окупованого Криму перебувають у російському ув’язненні з політичних мотивів, 159 із них — кримські татари. Багатьох із них засудили за сфабрикованими справами до 10, 15 і навіть 20 років позбавлення волі.

Роман Спірідонов, Тетяна Печончик. Скріншот з відео

Україна продовжує працювати над поверненням кримських політв’язнів та усіх незаконно затриманих РФ цивільних українців. Про те, як триває робота над поверненням, у яких умовах перебувають полів’язні, що перешкоджає їхньому звільненню, кого вже вдалося повернути та як на цей процес впливає повномасштабна війна Росії проти України, в етері QIRIM Media 3 серпня розповіла голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик.

Росія системно переслідує жителів окупованого Криму

За словами Тетяни Печончик, правозахисники називають політичними в’язнями людей, яких незаконно позбавили волі через політично мотивоване переслідування. Йдеться, зокрема, про людей, яких переслідують через їхню проукраїнську позицію, релігію, журналістську чи правозахисну діяльність.

Серед таких випадків — журналісти Ірина Данилович і Владислав Єсипенко, яких Росія звинуватила у зберіганні вибухових речовин, хоча, за словами Печончик, правозахисники встановили відсутність таких доказів. Ще один приклад — Наріман Джелял, якого російська влада звинуватила в диверсії.

“Насправді, політичних в’язнів може бути більше, бо ці цифри, які я кажу, — це мінімальні”, — зауважила голова правління ZMINA.

Росія використовує для переслідування кримчан широкий набір кримінальних та адміністративних статей. Серед них — звинувачення в тероризмі, екстремізмі, державній зраді, шпигунстві, диверсіях, незаконному зберіганні вибухових речовин, а також “дискредитації” Збройних сил РФ.

Такі статті передбачають тривалі терміни ув’язнення — 10, 20 років і навіть довічне позбавлення волі. Особливо небезпечними такі вироки є для літніх людей: для людини віком 60–70 років багаторічне ув’язнення в умовах російської пенітенціарної системи фактично може стати смертним вироком.

Кримських політв’язнів утримують у важких умовах

Незаконне переслідування може починатися ще до відкриття кримінальної справи. Людей можуть тривалий час утримувати incommunicado — без зв’язку із зовнішнім світом. Родичі та адвокати при цьому не знають, де перебуває людина і що з нею відбувається.

“Важливо бити у всі дзвони, щоб вона залишилась живою”, — сказала Тетяна Печончик, наголошуючи на необхідності діяти вже в перші дні та тижні після зникнення людини. Саме в цей період, за її словами, існує особливо високий ризик катувань і жорстокого поводження.

Правозахисниця радить родичам зниклих одразу повідомляти про це Національну поліцію України, Офіс уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, правозахисні організації та Міжнародний комітет Червоного Хреста. Також вона радить використовувати міжнародні механізми розшуку зниклих.

Навіть після відкриття кримінальної справи люди не мають гарантованого доступу до незалежного захисту. На адвокатів у Криму чинять тиск, їх позбавляють ліцензій, затримують і штрафують.

Окремою проблемою є ненадання медичної допомоги. Політв’язням можуть не передавати необхідні ліки, які надсилають родичі, а хронічні захворювання залишаються без належного лікування. У місцях позбавлення волі також є проблеми з харчуванням, антисанітарією, температурним режимом та іншими умовами утримання.

Кримських політв’язнів часто етапують за тисячі кілометрів від півострова, що ускладнює доступ до них адвокатів та контакти з родинами. На території Криму немає жіночих колоній, тому засуджених кримчанок також вивозять до Росії.

Міжнародні механізми не гарантують звільнення

Повернення кримських політв’язнів залишається складним процесом, зокрема через те, що цивільних не можна обмінювати за правилами, які застосовуються до військовополонених.

Українська сторона передає інформацію про цивільних заручників країнам-посередникам. Водночас громадянське суспільство не бачить цих списків, однак передає зібрані та верифіковані дані державним органам — Представництву Президента України в Автономній Республіці Крим, Офісу омбудсмана та Координаційному штабу — для включення відповідних людей до списків.

За словами Печончик, окремі випадки звільнення показують, що міжнародний розголос та залучення різних країн і організацій можуть давати результат. Серед тих, кого вдалося повернути або звільнення кого набуло значного міжнародного розголосу, вона згадала Нарімана Джеляла та Леніє Умерову. Водночас такі випадки залишаються поодинокими.

“Якби я знала відповідь на це питання, то, мабуть, і був якийсь механізм, який можна було використати, щоб гарантовано повернути цивільну людину, цивільного бранця, політичного в’язня”, — зазначила Тетяна Печончик.

Вона наголосила, що наразі немає одного універсального механізму, який змусив би Росію звільняти незаконно ув’язнених українців. Тому необхідно одночасно використовувати правові, дипломатичні та політичні інструменти, зокрема санкційний тиск, міжнародні механізми ООН, роботу адвокатів та публічний розголос.

Важливо стукати в усі двері

За словами голови правління ZMINA, важливим інструментом залишається постійне нагадування про незаконно ув’язнених людей через міжнародні майданчики, фільми, виставки, листи політв’язням та інші форми публічної підтримки.

“Важливо стукати всі двері, використовувати всі механізми”, — наголосила Печончик.

Вона також підкреслила, що документування кожного випадку необхідне для майбутнього. Якщо з’явиться політична можливість для масового звільнення українських бранців, має бути чітко відомо, де перебуває кожна людина та за яких обставин її утримують.

Повну версію інтерв’ю з Тетяною Печончик можна переглянути на YouTube-каналі QIRIM Media.