Колабораціонізм: де проходить межа між виживанням і злочином – інтерв’ю Онисії Синюк Радіо Свобода

З часу ухвалення закону про колабораційну діяльність у березні 2022 року в Україні відкрито майже 10 тисяч кримінальних проваджень. Уже ухвалено понад 2,5 тисячі вироків, однак, як зазначають правозахисники, законодавство не враховує контексту, в якому відбувається “співпраця” з окупаційними адміністраціями.

Про недосконалість чинної правової конструкції та практики її застосування в інтерв’ю проєкту Донбас.Реалії (Радіо Свобода) 27 травня 2025 року розповіла правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.

“Можна побачити певну схильність до механічного правосуддя: достатньо самого факту обіймання посади в окупаційній адміністрації, щоб людину визнали винною. При цьому не враховується умисел, мотиви, а іноді навіть обставини примусу”, – наголосила вона.

За словами правозахисниці, закон про колабораціонізм ухвалювався поспіхом і без урахування тривалості окупації. Хоча його метою було стримати співпрацю з ворогом, на практиці стаття 111-1 Кримінального кодексу не розрізняє вимушені дії заради виживання від усвідомленого сприяння окупантам.

ZMINA також фіксує численні приклади, коли людей змушують до співпраці із загарбниками шляхом тиску, погроз або катувань. Це стосується, зокрема, працівників критичної інфраструктури – енергетиків, рятувальників, освітян, лікарів.

“Російська Федерація створює такі умови, коли без взаємодії з окупаційною владою вижити на захопленій території стає майже неможливо, – пояснює Онисія Синюк. – Факт співпраці без негативних наслідків і без наміру завдати шкоди державі не повинен автоматично вважатися злочином”.

Наразі в парламенті зареєстровано щонайменше 11 законопроєктів щодо змін до статті 111-1, але, за словами Синюк, жоден з них не є комплексним і не враховує реалій життя в окупації. Крім того, жоден із проєктів не просувається – відсутня політична воля переглядати підхід до цього питання.

Повне інтерв’ю читайте на сайті Радіо Свобода.