25 років без Георгія Ґонґадзе: у Києві вшанували пам’ять журналіста й усіх загиблих медійників
16 вересня 2025 року на Контрактовій площі в Києві відбулася щорічна акція до Дня пам’яті Георгія Ґонґадзе. Цьогоріч минає рівно 25 років від часу, коли журналіста, засновника “Української правди” та громадського діяча було викрадено й убито.
Акція відкрила тиждень пам’яті Ґонґадзе, під час неї на Контрактовій площі було презентовано вуличну експозицію “Щоденник Георгія Ґонґадзе“. Це серія знакових цитат Георгія з поясненнями контексту та ілюстраціями українських художників Інги Леві та Антона Логова. Повну версію події можна переглянути на ютубі премії. Експозицію “Щоденник Георгія Ґонґадзе” можна оглянути до 22 вересня в Києві на Контрактовій площі, у Львові на Площі Ринок та в Одесі в Міському саду.
Захід зі слів подяки всім, хто прийшов на акцію пам’яті, розпочала дружина Георгія, членкиня наглядової ради Премії імені Георгія Ґонґадзе, громадська діячка, журналістка, експертка з міжнародної політики, членкиня наглядової ради Українського інституту, старша радниця з питань України Інституту державної ефективності, мозкового центру у Вашингтоні Мирослава Ґонґадзе.
Вона нагадала, як 25 років тому на майдані Незалежності проходила акція “Знайдіть журналіста Ґонґадзе, влада повинна відповідати за свої вчинки”: “25 років тому не на цій площі, а на площі Незалежності ми розпочали акцію з пошуку Георгія. Тоді й відбулося пробудження українського суспільства, почалися великі українські протести, які привели не до однієї української революції… Українське суспільство бореться і сьогодні. Тому що ця боротьба, ця сила громадян — вона народилася тоді в прагненні до справедливості… І це прагнення справедливості сколихнуло і збудувало нову українську реальність”.
Водночас Мирослава Ґонґадзе підкреслила, що досі вимога справедливості в Україні не задоволена, оскільки немає політичної волі довести справу до кінця: “Останнє судове засідання в справі Ґонґадзе відбулось у 2021 році, у липні 2021 року був покараний останній виконавець цього жахливого злочину генерал Пукач, який особисто своїми руками вбивав Георгія. На жаль, організатори цього злочину не зазнали покарання, і навряд чи це станеться… Немає політичної волі довести цю справу до кінця… Але, як на мене, Україна буде справедливою державою тоді, коли злочини будуть покарані, коли припиниться корупція і коли люди, які виступають за правду, відчують свою силу”.
Мирослава і Соломія ҐонґадзеЖурналіст і документаліст Іван Любиш-Кірдей, який цьогоріч став лауреатом Премії імені Георгія Ґонґадзе, у своєму виступі зізнався, що саме історія Ґонґадзе утвердила його у виборі професії: “Коли його викрали, я тільки вступив на факультет журналістики. Але саме він утвердив мене в тому, що я на правильному шляху. Хочу собі побажати, щоб своїми діями й життям дорівнятися до того рівня, яким був Гія”.
Любиш-Кірдей наголосив, що в умовах російської агресії журналістика залишається небезпечною професією, однак і нині вона є зброєю в боротьбі за свободу: “Бути журналістом зараз дуже небезпечно, особливо з таким сусідом, як Росія. Але я більш ніж переконаний, що перемога — за нами”.
Іван Любиш-КірдейГолова наглядової ради Премії імені Ґонґадзе Тетяна Терен зазначила, що трагедія 25-річної давності стала відправною точкою для змін у країні: “Той момент, страшний і трагічний, який стався 25 років тому, розпочав низку тектонічних змін у нашій країні. І на початку цих змін був Георгій”.
Вона нагадала, що саме ініціатива премії спільно з Центром прав людини ZMINA та Інститутом масової інформації відновила щорічні акції пам’яті 16 вересня.
“Попри те що нинішнє покоління журналістів може знати про Георгія лише з підручників, ми не припинили збиратися. Це свідчить про цінність його постаті й внеску в нашу професію та країну”, — наголосила Терен.
Тетяна ТеренГоловна редакторка “Української правди” Севгіль Мусаєва розповіла, як маленький проєкт перетворився на один з головних майданчиків української журналістики й чому важливо цінувати творців зараз, а не лише після трагедії: “Я хотіла б почати з того, що для мене цифра 16 у цій історії також знакова, тому що саме 16 квітня 2000 року Гія заснував “Українську правду”, а за пів року його викрали й потім убили. Мені було 13 років, коли це сталося. Я, звісно, не мала можливості знати Георгія особисто, тому мені, як головній редакторці, доводилося його портрет складати з уривків спогадів тих, хто Георгія знав. І що мене вразило найбільше, що буквально за день до того, як Георгія викрали, він казав про те, що він не хоче бути революціонером, що він талановита людина, яка хоче в цій країні реалізуватися, він хоче жити нормальне життя. Але так сталося в його житті, що він став революціонером після того, як припинив свій фізичний шлях”.
Севгіль МусаєваСевгіль закликала згадати всіх медійників, які загинули, зокрема й через війну, та навчитися цінувати сучасних активістів, журналістів за життя: “Я мрію, щоб талановиті люди в цій країні мали можливість жити ось це омріяне життя, про яке мріяв і якого хотів Георгій. Щоб вони могли реалізуватися, щоб їх цінували за життя. Цінуйте людей за життя. Цінувати їхній талант, їхню пасіонарність, підтримувати їх, не мовчати, коли їм потрібна допомога. Це також дуже важливо”.
Правозахисниця, менеджерка проєктів Центру прав людини ZMINA Вікторія Нестеренко нагадала, що пам’ять про загиблих нерозривно пов’язана з пам’яттю про тих, хто досі перебуває в неволі: “Сьогодні, у такий пам’ятний день для нас, правозахисників, це нагода нагадати про тих журналістів, які досі перебувають у полоні або є політичними в’язнями. Це і професійні журналісти, і представники медіа, і громадянські журналісти, які були сформовані, зокрема, на території окупованого Криму і які, по суті, віддали або своє життя, або свою свободу за те, що вони мали сміливість продовжувати працювати в окупації, фіксувати злочини проти громадян України з боку Російської Федерації”.
Вікторія НестеренкоПравозахисниця зазначила, що станом на сьогодні в ув’язненні перебувають 26 журналістів, які були незаконно засуджені за сфабрикованими справами нібито “за тероризм, екстремізм” чи інші важкі злочини.
Вікторія висловила сподівання, що всі медійники будуть звільнені, та звернулася до присутніх із проханням підтримувати політичних в’язнів Кремля, їхні родини: “Я дуже сподіваюся, що всі журналісти будуть звільнені. Ми багато працюємо над цим, ми постійно висвітлюємо інформацію, особливо про тих політв’язнів, які перебувають у жахливих умовах і в окупованому Криму, і на новоокупованих територіях і які були депортовані на територію Росії для відбування незаконного покарання. Тому хочу закликати всіх підтримувати політичних в’язнів, серед яких є журналісти, їхні родини, і закликати нашу владу адвокатувати їхнє повернення”.
Про роль нагороди та пам’ятні заходи з нагоди річниці зникнення розповіла директорка Премії імені Георгія Ґонґадзе Анастасія Абрамець: “Друзі, колеги, партнери, те, що ви сьогодні тут, для нас означає, що журналісти є єдиними й солідарними. І, лише бувши єдиними й солідарними, ми можемо спільно протистояти й продовжувати той шлях, який так дорого дався Георгію. Завдяки вашій підтримці й включеності ми можемо робити ці проєкти, які реалізує премія, продовжувати справу, за яку Георгій віддав життя”.
Анастасія АбрамецьДиректорка Інституту масової інформації Оксана Романюк пригадала, як студенткою вперше побачила акцію щодо вимоги розшуку Гонгадзе: “У холі УНІАН, куди я сама напросилася працювати, стояли плакати з чорним силуетом і написом: “Де журналіст Ґонґадзе?” Це справило на мене величезне враження”.
За її словами, саме постать Ґонґадзе дала початок традиції журналістської солідарності, яка сьогодні тримає професійну спільноту разом навіть під час війни: “Сьогодні ми згадуємо також колег, які загинули після 24 лютого 2022 року. Загалом 110 наших колег. 12 з них убила Росія за професійну діяльність. Але попри всі виклики українська журналістика потужна, енергійна, жива. І основа цієї спільноти — це Георгій”.
Тетяна Терен, Оксана Романюк, Мирослава ҐонґадзеПисьменниця та правозахисниця Лариса Денисенко нагадала, що ім’я другого президента України Леоніда Кучми й досі залишається в центрі суспільної підозри щодо можливої причетності до злочину, однак остаточної відповіді українці так і не отримали: “Організаторів і замовників не покарано. Суспільна підозра стосувалась і досі стосується тодішнього президента. Це — рана, яка не загоюється, доки правду не буде встановлено й визнано на державному рівні”.
Насамкінець вона наголосила на важливості не лише пам’ятати, а й діяти.
“Ми мусимо продовжувати справу Георгія і всіх наших колег, яких убила Росія чи які віддали життя за свободу. Пам’ять — це не лише квіти й портрети, це відповідальність перед професією і суспільством, — зауважила Денисенко та додала, справа Ґонґадзе є нагадуванням, що без справедливості неможливо збудувати ані правову державу, ані демократію: — Ми мусимо не лише вшановувати пам’ять, а й вимагати справедливості. Інакше наслідки безкарності будуть передаватися з покоління в покоління”.
Лариса ДенисенкоТиждень пам’яті Георгія Ґонґадзе триватиме до 22 вересня.
У різних містах пройде серія зустрічей “Професійні діалоги”. Зокрема, у Львові відбудеться розмова з головною редакторкою Громадського радіо, лауреаткою премії 2024 року Тетяною Трощинською, у Києві — зустрічі з Мирославою Ґонґадзе (17 вересня, Києво-Могилянська бізнес-школа) та головною редакторкою Kyiv Independent Ольгою Руденко (19 вересня, кампус Маріупольського державного університету, зала засідань).
Також у межах тижня представлять урок пам’яті для школярів, який допоможе молодшому поколінню зрозуміти історію Георгія Ґонґадзе та небезпеки, з якими стикаються журналісти.
Крім того, команда премії Ґонґадзе оголосила про створення онлайн-музею журналіста, де збиратимуть його тексти, матеріали та спогади друзів і колег. Якщо вам є чим поділитися або маєте ідеї — напишіть: gongadzeprize@gmail.com.
Детальна програма тут: https://zmina.ua/announcements/25-rokiv-bez-georgiya-gongadze-programa-tyzhnya-pamyati/.
Тиждень пам’яті реалізовано за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” й Taiwan Foundation for Democracy.
Інформаційні партнери події: Український ПЕН, “Українська правда”, родина Георгія Ґонґадзе, Києво-Могилянська бізнес-школа, Інститут масової інформації, 5 канал, “Суспільне”, “Радіо Свобода”, “Детектор медіа”, Центр прав людини ZMINA, Lviv Media Forum. А також ZAXID.NET у Львові та “Море Людей”, “Мост”, “Інтент” в Одесі.
Організаційні партнери в Києві — Києво-Могилянська бізнес-школа, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Маріупольський державний університет, Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції Гідності; організаційні партнери у Львові — Український католицький університет, Школа журналістики та комунікацій УКУ, Львівська міська рада; організаційні партнери в Одесі — ГО “Вишиванковий фестиваль” та America House.
Премія Ґонґадзе заснована 2019 року Українським ПЕН, родиною Георгія Ґонґадзе, виданням “Українська правда”, Києво-Могилянською бізнес-школою та її випускниками.
Сталість і розвиток премії Ґонґадзе відбувається завдяки підтримці меценатів і меценаток. Меценатами є лише випускники Києво-Могилянської бізнес-школи, які підтримують цінності премії та прагнуть змінювати українське суспільство через якісну професійну журналістику.
