Тетяна Жукова зі ZMINA виступила на захист українських журналістів на саміті MFRR у Брюсселі
На саміті Media Freedom Rapid Response (MFRR) 2025, що відбувся в Брюсселі, менеджерка з міжнародної адвокації Центру прав людини ZMINA Тетяна Жукова виступила з повідомленням про систематичні репресії щодо журналістів з боку Російської Федерації в Україні та на окупованих територіях.
Саміт зібрав журналістів, політиків та представників громадянського суспільства для обговорення нагальних питань, пов’язаних із свободою преси в Європі. Жукова наголосила на реальності, з якою стикаються працівники медіа, що живуть і працюють в умовах російської збройної агресії.
“З 2014 року ми задокументували систематичну політику Російської Федерації, спрямовану проти журналістів“, — сказала вона. “Їхня цінність є величезною — вони показують світові справжнє обличчя російського режиму, розповідають історії його жертв і доводять, що опір не був придушений навіть після одинадцяти років окупації“.
За даними громадських організацій, кількість незалежних медіа в Криму скоротилася на 88% лише за перший рік окупації, а цей простір замінили російською пропагандою. Доступ до українських медіа та соціальних платформ, таких як фейсбук та інстаграм, заблокували під час окупації, а незалежні голоси придушують за допомогою кібератак та нападів на телевежі та редакції медіа.
У вересні цього року сталося щонайменше два таких напади. У центрі українського міста Херсон працівник медіа “Суспільне Херсон” Вадим Хоменко загинув від вибуху російської міни, яку навмисно скинули з російського дрона на редакцію медіа.
Кібератаку здійснили проти впливового медіа “Українська правда”. Акаунт їхньої журналістки Яни Матвійчук зламали і від її імені опублікували фейкову статтю, що дискредитувала Збройні сили України. Її одразу ж підхопили російські дезінформатори, які почали використовувати її у своїй пропаганді — цей випадок чітко продемонстрував умисний характер цього кіберзлочину.
Більше того, журналістів називають “іноземними агентами”, затримують біля судів і забороняють висвітлювати судові процеси, що мають політичне підґрунтя. Одним із прикладів є тиск на кримську газету “Къырым”, яку оштрафували за публікацію доповіді ООН, в якій згадується кримські татари.
Тетяна ЖуковаПрацівники медіа також стикаються з обшуками, штрафами, сфабрикованими кримінальними справами і навіть ув’язненням — за ґратами російських в’язниць перебувають 26 українських журналістів. Їх засуджують за нібито “шпигунство”, “екстремізм” і “тероризм” до покарань строком від 5 до 19 років. У деяких випадках відбувається постійне подвійне переслідування: кримський журналіст Дмитро Штибліков, відбувши п’ять років у російській в’язниці за політично мотивованими звинуваченнями, отримав новий вирок до 19,5 років за нібито “державну зраду”.
Тетяна нагадала аудиторії, що такі репресії часто супроводжуються тортурами, нелюдським поводженням та відмовою у наданні медичної допомоги під час ув’язнення. Вона розповіла історію громадянської журналістки Ірини Данилович, яка втратила слух через умови тримання під вартою, та процитувала свідчення нещодавно звільненого журналіста Дмитра Хилюка, який розповів про те, як мерзнув у камері, їв зубну пасту, щоб вгамувати голод, та зазнавав тортур електрошоком.
“Яскраве світло ніколи не вимикали, а гучні радянські пісні грали, щоб психологічно зламати нас. Нас постійно били, катували електрошоком і змушували співати російський гімн“, — розповів він, наводячи моторошний приклад того, як далеко може зайти режим, щоб зламати волю тих, хто наважується говорити правду.
Дехто ніколи не повертається живим із російської неволі, як це сталося з журналісткою Вікторією Рощиною, яку росіяни вбили за ґратами. З початку повномасштабного вторгнення Росія вбила щонайменше 133 працівників медіа: 19 з них загинули під час виконання своїх професійних обов’язків, 10 — внаслідок російських атак та 104 — під час служби в Збройних силах України. Серед них був французький журналіст Антоні Лаллікан, який загинув у жовтні цього року в результаті удару російського безпілотника, в результаті якого важкі поранення також дістав його колега Георгій Іванченко. Лаллікан був не єдиним іноземним журналістом, який загинув, намагаючись висвітлити російські звірства — також загинули представники медіа з Франції, Ірландії, Литви, Польщі, Великої Британії та США.
“Для російських військ, жилетка з написом PRESS — це як червона ганчірка для бика, хоча вона повинна захищати працівників медіа від атак, згідно з міжнародним гуманітарним правом“, — сказала Жукова.
Інна ВареницяРазом із Жуковою в дискусії брала участь Інна Варениця, українська військова кореспондентка та режисерка. Модератором дискусії, яка була присвячена особистим історіям про мужність і втрати, виступила Катя Мєржеєвська, спеціалістка з комунікацій та медіа в організації ARTICLE 19. Варениця розповіла про вбивство свого колишнього чоловіка, відомого фотожурналіста Максима Левіна, російськими військовими у 2022 році, а також про те, як вона вижила після удару російського безпілотника, який влучив у її цивільний автомобіль, коли вона вела репортаж з лінії фронту.
Спікери закликали до посилення міжнародної солідарності з українськими журналістами та до конкретних дій з боку політиків для забезпечення їхньої безпеки. Незалежні журналісти продовжують викривати міжнародні злочини та говорити правду, попри усі ризики. Найменше, що може зробити світ, — це стати їхнім голосом.
MFRR організований альянсом під керівництвом Європейського центру свободи преси та медіа (ECPMF), до якого входять ARTICLE 19 Europe, Європейська федерація журналістів (EFJ), Free Press Unlimited (FPU), Міжнародний інститут преси (IPI) та CCI/Osservatorio Balcani Caucaso Transeuropa (OBC Transeuropa).
