Катування, цивільні бранці та відповідальність Росії: ZMINA виступила на засіданні ОБСЄ з людського виміру у Відні

29–30 червня 2026 року у Відні відбулася третя Додаткова зустріч ОБСЄ з людського виміру (Supplementary Human Dimension Meeting III), присвячена запобіганню катуванням та жорстокому поводженню. Ці зустрічі є одним із ключових майданчиків для діалогу між державами-учасницями ОБСЄ, міжнародними організаціями та громадянським суспільством щодо виконання зобов’язань у сфері прав людини.

Участь у заході взяв Центр прав людини ZMINA. Організацію представляли керівниця напряму документування воєнних злочинів  Єлизавета Сокуренко, менеджерка з міжнародної адвокації Тетяна Жукова та комунікаційна менеджерка Ірина Загородня. Разом із ними участь у конференції взяли: керівниця департаменту аналітики, юристка з міжнародного права Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ) Любов Смачило, представник Офісу Генпрокурора України Андрій Атаманчук, мати незаконно ув’язненого Росією українського цивільного Івана Забавського Марина Забавська, а також звільнений український військовополонений, який пережив понад два з половиною роки російського полону.

Під час першої сесії “Гарантії та підзвітність у кримінальному правосудді”, присвяченої запобіганню катуванням, Тетяна Жукова заявила, що Росія використовує незаконні затримання, катування та сфабриковані кримінальні справи як елемент системної політики переслідування українців.

“З початком російської агресії у 2014 році ZMINA документує страждання, руйнування та біль, які “русский мир” приносить усюди, куди приходить. Разом із російськими військовими приходять не лише незаконна окупація територій, а й систематичне переслідування українців”, — зауважила вона.

Тетяна Жукова наголосила, що Росія викрадає людей із власних домівок, утримує їх без зв’язку із зовнішнім світом, застосовує фізичні та психологічні катування, змушує підписувати сфабриковані зізнання, після чого засуджує до багаторічних строків ув’язнення й етапує до віддалених колоній на території РФ, куди не мають доступу міжнародні механізми моніторингу, зокрема Міжнародний комітет Червоного Хреста.

Окрему увагу менеджерка з міжнародної адвокації ZMINA звернула на історію українського цивільного Івана Забавського, а також  трьох співробітників Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ — Дмитра Шабанова, Максима Петрова та Вадима Голду, яких Росія незаконно утримує після винесення сфабрикованих вироків.

“Ми повинні об’єднатися, щоб домогтися звільнення тисяч людей, які залишаються в російському полоні, і зробити все можливе, аби Росія та її громадяни, які вчиняють міжнародні злочини, зрозуміли: безкарності не буде. Кожен, хто вчиняє злочини за міжнародним правом, має бути притягнутий до відповідальності”, — підсумувала вона.

30 червня Центр прав людини ZMINA спільно з Медійною ініціативою за права людини, Постійним представництвом України при міжнародних організаціях у Відні, а також постійними представництвами Норвегії та Данії в ОБСЄ провели сайд-івент “Torture as a Tool of Persecution: Russian Practices Against Ukrainian Civilians and Prisoners of War” (Катування як інструмент переслідування: російські практики щодо українських цивільних та військовополонених).

Учасники заходу обговорили системний характер застосування катувань російською владою щодо українських цивільних та військовополонених, роль катувань у фабрикації кримінальних справ, документування цих злочинів та механізми притягнення винних до відповідальності.

Під час відкриття заходу Постійна представниця Норвегії при ОБСЄ пані посол Еллен Свендсен наголосила, що документування міжнародних злочинів, підтримка громадянського суспільства та використання міжнародних механізмів відповідальності залишаються критично важливими для боротьби з безкарністю.

Далі Любов Смачило представила результати документування злочинів, які свідчать, що катування українських цивільних та військовополонених не є поодинокими випадками чи перевищенням повноважень окремих військових, а становлять системну практику, що застосовується на всіх етапах незаконного позбавлення волі.

За її словами, від початку повномасштабного вторгнення щонайменше 3 895 українських цивільних були затримані представниками РФ на тимчасово окупованих територіях України. Водночас достеменно відомо про щонайменше 2047 цивільних, яких Росія незаконно позбавила волі та в більшості випадків утримувала інкомунікадо.

“Ці дані ґрунтуються на багаторічній роботі з документування воєнних злочинів. Зокрема, Медійна ініціатива за права людини провела 68 польових місій, під час яких задокументувала свідчення 869 потерпілих і свідків воєнних злочинів, серед яких 704 цивільні особи та 165 звільнених українських військовополонених”, — розповіла представниця МІПЛ.

Окремо Любов Смачило наголосила, що правозахисникам наразі відомо про 240 місць незаконного утримання українців на тимчасово окупованих територіях та в Росії.

Єлизавета Сокуренко зазначила, що документування випадків катувань дозволяє простежити чітку закономірність їхнього застосування.

“Катування використовуються не хаотично. Вони мають конкретну мету — змусити людину обмовити себе, отримати “докази” для кримінальної справи, виправдати незаконне затримання та створити видимість законності переслідування”, — наголосила вона.

Єлизавета Сокрунеко додала, що кожна інституція в РФ в межах цієї системи відіграє окрему роль у підтриманні практики незаконного переслідування: “Безпосередні виконавці здійснюють насильство, слідчі трансформують його наслідки у процесуальні документи, прокурори подають ці матеріали як “докази”, а судді фактично затверджують версію обвинувачення, виносячи тривалі строки ув’язнення. Окрему роль відіграють і державні медіа, які публічно легітимізують репресії”. 

За словами керівниці напряму документування воєнних злочинів ZMINA, наслідком такої практики стають незаконні вироки щодо цивільних українців, які були попередньо піддані катуванням, психологічному тиску та утриманню без зв’язку із зовнішнім світом. У цьому контексті міжнародна спільнота має розглядати такі справи як єдину систему порушень, а не як окремі кримінальні провадження, зауважила Єлизавета Сокуренко: “Ми закликаємо не виключати цих людей із переговорних процесів лише тому, що Росія винесла їм незаконні вироки. Саме катування стали основою більшості таких справ, і це означає, що будь-які обговорення їхнього статусу мають враховувати факт примусово отриманих “зізнань” та відсутності справедливого судочинства”.

Окремо вона звернула увагу й на міжнародно-правові стандарти, зазначивши, що відповідно до статті 15 Конвенції ООН проти катувань будь-які свідчення, отримані внаслідок катувань, є недопустимими як докази. Єлизавета Сокуренко підкреслила, що зізнання, отримане під примусом, не може бути законною підставою для кримінального переслідування, а коли воно стає основним або єдиним доказом, усе провадження втрачає ознаки справедливого судочинства. 

Представниця ZMINA зазначила, що постійна практика Російської Федерації утримувати українських цивільних без офіційного підтвердження затримання, доступу до адвоката, зв’язку з родиною та судового контролю є свавільним позбавленням волі й створює умови для катувань і насильницьких зникнень.

“Системний і повторюваний характер цих практик, їхнє географічне поширення, стандартизовані методи та залучення до них військових, спецслужб, слідчих, прокурорів, суддів і окупаційних адміністрацій Російської Федерації свідчать, що такі дії можуть становити не лише воєнні злочини, а й злочини проти людяності“, — наголосила Єлизавета Сокуренко.

Завершуючи виступ, вона закликала держави–учасниці ОБСЄ вимагати від Російської Федерації надати повну інформацію про всіх незаконно утримуваних українських цивільних, забезпечити незалежним міжнародним моніторам доступ до всіх офіційних і неофіційних місць несвободи, гарантувати затриманим доступ до незалежних адвокатів, лікарів і регулярного конфіденційного зв’язку з родинами, а також домагатися оперативного, незалежного й ефективного розслідування всіх повідомлень про катування. Єлизавета Сокуренко також наголосила на необхідності створення дієвого міжнародного механізму звільнення та повернення українських цивільних, яких Росія незаконно утримує і безпідставно назвала їх “шпигунами”, “терористами” чи “засудженими злочинцями”.

Марина Забавська, матір незаконно ув’язненого українського цивільного Івана Забавського розповіла присутнім історію свого сина, який поїхав евакуювати її з окупованої території, однак сам був викрадений російськими військовими.

“Мій син уже четвертий рік перебуває у російському полоні. Його незаконно засудили до одинадцяти років. Дев’ять місяців його щодня били, катували електричним струмом, морили голодом і холодом. Йому ламали ребра, били по голові. Це було справжнє пекло“, — сказала вона.

Жінка розповіла, що за роки повномасштабної війни втратила все: рідну сестру, дім, усе майно.

“Єдине, що залишилося в моєму житті, — це мій син. Я дуже прошу всіх вас допомогти повернути його додому”, — звернулася вона до міжнародної спільноти.

Про власний досвід російського полону розповів також звільнений український військовополонений, який провів у неволі два роки, сім місяців і чотирнадцять днів.

Він був свідком теракту в Оленівці та пережив численні катування, наслідки яких відчуває й досі.

“Я не хочу детально розповідати про все, що пережив у російському полоні. Наслідки катувань залишилися зі мною назавжди. Але сьогодні моя головна мета — повернути якомога більше українців, які досі залишаються в російській неволі”, — сказав він.

Представник Офісу Генерального прокурора Андрій Атаманчук розповів про роботу українських правоохоронців із документування та розслідування міжнародних злочинів, наголосивши на важливості співпраці державних органів із правозахисними організаціями та міжнародними механізмами правосуддя. 

За його словами, від початку повномасштабного вторгнення в Україні зареєстровано вже понад 238 тисяч воєнних злочинів, з яких понад 1200 кримінальних проваджень стосуються катувань та жорстокого поводження з військовополоненими й цивільними у місцях незаконного утримання. Загалом же кількість злочинів, вчинених проти цивільних і військовополонених, перевищує 40 тисяч.

“Із понад 7600 українських захисників і захисниць, які повернулися з російського полону, жодна людина не повідомила, що до неї ставилися відповідно до норм міжнародного гуманітарного права. Ми документуємо незаконні страти, катування, сексуальне насильство, застосування електричного струму, імітації розстрілів, ненадання медичної допомоги, а також систематичне психологічне приниження. Якщо відкрити Женевські конвенції, то, по суті, не знайдемо жодної норми, яку б Російська Федерація не порушила”, — наголосив Андрій Атаманчук.

Він додав, що схожі методи катувань застосовуються у десятках місць несвободи як на тимчасово окупованих територіях України, так і в Росії, що свідчить про цілеспрямований і системний характер цих злочинів.

Постійний представник Данії при міжнародних організаціях у Відні посол Крістіан Ґренбек-Єнсен зазначив, що свідчення українських спікерів стали ще одним доказом системного характеру російських злочинів.

“Сьогодні ми почули надзвичайно сильні свідчення людей, які пережили катування або продовжують боротися за своїх близьких. Це нагадує нам, що йдеться не про окремі випадки, а про систематичне застосування Росією катувань і жорстокого поводження”, — сказав він.

Окремо дипломат звернувся до Марини Забавської та звільненого українського військовополоненого: “Ваші свідчення стали важливим внеском у наше спільне розуміння масштабу цих злочинів. Говорити про пережите вимагає великої мужності”.

За словами посла, документування злочинів, їхнє розслідування та судове переслідування залишаються необхідними умовами для встановлення справедливості.

“Усі, хто відповідальний за катування та інші тяжкі порушення прав людини, повинні бути притягнуті до відповідальності. Але правосуддя — це не лише вироки судів. Воно також означає підтримку постраждалих і забезпечення їхнього права на відновлення та відшкодування”, — підсумував він, підтвердивши незмінну підтримку України з боку Данії.

Далі під час третьої сесії конференції “Justice for torture victims: Fighting impunity, and ensuring redress and rehabilitation”, присвяченої боротьбі з безкарністю за катування та забезпеченню права потерпілих на справедливість і відшкодування, виступила Тетяна Жукова.

Вона наголосила, що правозахисники щодня працюють із людьми, які пережили міжнародні злочини, і документують практики катувань, що повторюються в різних авторитарних режимах: “Ми документуємо весь спектр практик катувань. Люди, яких утримували у підвалах таємної поліції Піночета в Чилі, переживали дуже схожі методи насильства з тими, що застосовувалися режимом “червоних кхмерів” у Камбоджі та нині застосовуються Російською Федерацією й на тимчасово окупованих нею територіях України”.

За словами Тетяни Жукової, головна відмінність полягає в тому, що російські посадовці досі користуються безкарністю.

“Вони переслідують, викрадають, катують, незаконно засуджують і страчують цивільних та військовополонених, а потім їдуть у відпустку до Марбельї в Іспанії. Це означає, що у міжнародній системі правосуддя досі бракує важливих елементів”, — наголосила вона.

Представниця ZMINA закликала держави-учасниці ОБСЄ продовжувати підтримку документування міжнародних злочинів, здійснювати перегляд виконання рекомендацій попередніх Московських механізмів ОБСЖ та розглянути можливість запуску нового, підтримувати роботу Міжнародного кримінального суду, Спецтрибуналу щодо злочину агресії та міжнародного компенсаційного механізму, активніше застосовувати універсальну юрисдикцію та персональні санкції.

Окремо Тетяна Жукова наголосила, що міжнародні зусилля мають бути спрямовані не лише на притягнення винних до відповідальності, а й на якнайшвидше звільнення всіх українських цивільних бранців і військовополонених, особливо людей похилого віку та тих, хто потребує медичної допомоги.

Окрім участі в офіційних сесіях та організації сайд-івенту, представники Центру прав людини ZMINA та Медійної ініціативи за права людини провели низку адвокаційних зустрічей із дипломатами держав-учасниць ОБСЄ. 

Правозахисники розповіли про задокументовану практику використання катувань для фабрикації кримінальних справ проти українських цивільних і закликали держави-учасниці ОБСЄ посилити міжнародний тиск на Росію. 

“Катування використовуються для створення доказової бази. Людей змушують визнавати провину у злочинах, яких вони не вчиняли. Саме тому ми наполягаємо: цивільні, яких Росія незаконно засудила, мають залишатися серед пріоритетів переговорів щодо повернення додому“, — наголосила Єлизавета Сокуренко під час зустрічі з головою місії Постійного представництва Фінляндії при ОБСЄ Весою Хяккіненом.

Вона пояснила, що фізичне насильство, електрострум, психологічний тиск, погрози родичам, відсутність медичної допомоги та тривале утримання без зв’язку із зовнішнім світом застосовуються не випадково — вони є способом змусити людину підписати потрібні слідству свідчення.

Окремо українська делегація закликала дипломатів публічно порушувати питання незаконно ув’язнених українських цивільних, вимагати доступу до них Міжнародного комітету Червоного Хреста та використовувати всі дипломатичні інструменти для посилення міжнародного тиску на Росію.

Нагадаємо, що 12 травня у Відні в межах другого Додаткового засідання ОБСЄ з людського виміру ZMINA організувала спеціальний захід “Цифрові загрози для громадянського суспільства України в умовах війни та трансформації” у співпраці з Делегацією Європейського Союзу при міжнародних організаціях у Відні, Фондом домів прав людини (Human Rights House Foundation), Нідерландським Гельсінським комітетом, Центром протидії корупції та Лабораторією цифрової безпеки. Тоді учасники говорили про те, як повномасштабна війна Росії проти України створила не лише фізичні, а й масштабні цифрові загрози для активістів, журналістів та правозахисників. повномасштабна війна Росії 

Довідково

Додаткове засідання ОБСЄ з питань людського виміру — це тематична конференція, яку організовує Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Вона присвячена окремим актуальним питанням у сфері прав людини, демократії та верховенства права. У засіданні беруть участь дипломати держав — учасниць ОБСЄ, представники міжнародних організацій та громадянське суспільство.