На конференції ОБСЄ ZMINA розповіла про систематичні атаки на медіа в умовах російської агресії

Під час Варшавської конференції ОБСЄ з людського виміру відбувся паралельний захід “Під прицілом правди: свобода медіа в умовах агресії Росії проти України”, який зібрав журналістів, правозахисників та дипломатів, щоб пролити світло на безпрецедентні загрози свободі медіа через російське вторгнення. Дискусія, яку модерував Голова Делегації Великої Британії при ОБСЄ, Посол Ніл Голланд, висвітлила триваючі порушення свободи вираження поглядів і переслідування журналістів на територіях, окупованих Росією.

Фото: Медійна ініціатива за права людини

Вікторія Нестеренко з Центру прав людини ZMINA розповіла про систематичну кампанію залякування, переслідувань та насильства проти журналістів. Вона зазначила, що на підконтрольних Україні територіях журналісти ризикують своїм життям через постійні атаки Росії, а на окупованих територіях загрози набувають іншої форми — поєднання фізичних, економічних та судових переслідувань. Ця кампанія триває від початку окупації Криму Росією у 2014 році.

“Окупаційна влада систематично проводить незаконні обшуки в будинках журналістів та офісах медіа, тисне на їхні родини, називає їх “іноземними агентами”, накладає штрафи, порушує сфабриковані адміністративні та кримінальні справи, застосовує каральну психіатрію та свавільні затримання“, — наголосила Нестеренко.

На сьогоднішній день щонайменше 26 журналістів, 17 з яких є кримчанами, незаконно утримуються росіянами на тимчасово окупованих територіях.

Вікторія Нестеренко. Фото: Медійна ініціатива за права людини

Вільний кореспондент Радіо Свобода та політв’язень, який відбув весь незаконний термін ув’язнення в окупованому Криму, Владислав Єсипенко, поділився своєю особистою історією

“Після російської окупації Криму в 2014 році я, як журналіст Радіо Свобода, поїхав у відрядження до Криму, де висвітлював політичні, соціальні та інші події. Я проводив короткі інтерв’ю з мешканцями та розслідував діяльність європейських компаній, які продовжували співпрацювати з Росією в окупованому Криму. У березні 2021 року, виконуючи журналістське завдання в Криму, мене затримали співробітники ФСБ. Щоб дискредитувати Радіо Свобода, вони підкинули гранату в мою машину. Без будь-яких належних слідчих процедур та доступу до адвоката мене відвезли в підвал, де більше 24 годин били та катували електрошоком, щоб змусити зізнатися у шпигунстві. У серпні 2022 року так званий “кримський суд” під контролем Росії засудив мене до п’яти років в’язниці за злочин, якого я не скоював“, — розповів він.

Єсипенко наголосив, що мешканці окупованих територій отримують реальні тюремні терміни лише за висловлення антивоєнних поглядів у соціальних мережах. Він розповів історію кримського блогера Євгена Шведа, якого засудили до 2,5 років ув’язнення за допис в Інтернеті. Владислав також нагадав про українських журналістів Олексія Бессарабова, Володимира Дудку та Дмитра Штиблікова, яких російські спецслужби назвали “диверсантами” і засудили до тривалих термінів ув’язнення. Штибліков, відбувши п’ять років у російській в’язниці, отримав новий вирок у вигляді 19,5 років за нібито “державну зраду”.

Владислав Єсипенко. Фото: Медійна ініціатива за права людини

Любов Смачило з Медійна ініціатива за права людини підкреслила, що від початку повномасштабного вторгнення практика систематичних незаконних арештів поширилася на інші окуповані території України і може становити злочин проти людяності. Вона зазначила, що з 2022 року МІПЛ задокументувала 3600 випадків свавільного затримання, причому 2277 осіб, серед яких є журналісти, досі перебувають у російському полоні.

“У 2023 році шістьох журналістів та адміністраторів двох українських телеграм-каналів звинуватили в тероризмі та затримані російськими силовиками в окупованій Запорізькій області на південному Сході України“, — зазначила Смачило.

Вона розповіла про жахливу історію 19-річної журналістки Яни Суворової з Мелітополя, яку викрали в серпні 2023 року за адміністрування проукраїнського телеграм-каналу. Зараз їй висунули сфабриковані звинувачення в “тероризмі та шпигунстві”, і утримують її у російському СІЗО, відомому своїми тортурами. Є й інші, хто має подібні історії переслідувань: двох медіапрацівників, заарештованих у Мелітополі в серпні 2023 року, Георгія Левченка та Владислава Гершона, російські суди засудили до тривалих термінів ув’язнення: 16 та 15 років відповідно.

“На окупованих територіях існує постійна загроза, де свобода слова не просто придушується, а фактично відсутня. Єдина інформація, до якої люди мають вільний доступ, — це російська пропаганда“, — підсумував Смачило.

Любов Смачило. Фото: Медійна ініціатива за права людини

Захід також висвітлив історію Дмитра Хилюка, журналіста УНІАН та цивільного ув’язненого з Київської області, який провів 3,5 роки в російському полоні. Російські війська викрали журналіста та його батька на вулиці на початку березня 2022 року. 24 серпня 2025 року Дмитро нарешті повернувся з полону.

“У камері було дуже холодно і ми мусили постійно рухатися, щоб не замерзнути. Ми постійно відчували сильний голод — дехто навіть їв зубну пасту. Це не допомагало, але принаймні давало ілюзію, що ми щось їмо. Коли ми бачили шматок мила, уявляли, що це морозиво — настільки сильними були наші галюцинації від голоду“, — розповів Хилюк, описуючи умови утримання під вартою.

Він розповів, що ще одним видом приниження було те, що яскраве світло ніколи не вимикали, а з 6 ранку до 10 вечора безперервно лунали гучні радянські пісні, щоб психологічно зламати ув’язнених. В’язнів постійно били та катували електричним струмом — під час ранкових і вечірніх перевірок, по дорозі до душу, навіть під час прогулянок. Їх змушували співати російський гімн, а тих, хто відмовлявся, карали фізично.

“Більшість українців — з 16 000 затриманих — залишаються там у тих самих умовах, які пережив я. І немає механізму, щоб повернути їх додому“, — зазначив Хилюк.

Вікторія Нестеренко, Валентина Троян, Дмитро Хилюк. Фото: Медійна ініціатива за права людини

Валентина Троян, представниця Інституту масової інформації, звернула увагу на руйнівні наслідки війни Росії для медіаспільноти: “Загалом вбили 119 журналістів. Тринадцять загинули під час виконання своїх професійних обов’язків. Інші були вбиті в боях або вдома російськими ракетами“.

Вона навела приклад нещодавньої трагедії — загибелі французького журналіста Антоні Лаллікана 3 жовтня 2025 року внаслідок російського удару безпілотника, який також тяжко поранив його колегу Георгія Іванченка та призвів до того, що йому довелося ампутувати ногу. 

Троян також описала систематичне знищення радіостанцій і телевеж, а також постійні кібератаки, спрямовані на те, щоб заглушити голос України. “Те, що вони не можуть завоювати, — сказала вона, — вони знищують“.

Доповідачі завершили виступи єдиним посланням: журналістика в Україні сьогодні є актом сміливості та опору. Кожна історія — від Криму до Херсона, від полону до вигнання — відображає незламну рішучість українських журналістів продовжувати висвітлювати події, документувати воєнні злочини та захищати правду попри агресію Росії.

Захід був організований Центром прав людини ZMINA, Медійною ініціативою за права людини та Інститутом масової інформації за підтримки Делегації Великої Британії при ОБСЄ, Фундації Домів прав людини та Нідерландського Гельсінського комітету.