Всюди вороги?: на Docudays UA обговорили, як не втратити людей з окупованих територій
Понад 12 років триває російська агресія проти України, а близько 20% території країни залишаються під окупацією. Частина дітей та молоді ніколи не жила на підконтрольній Україні території, а мільйони громадян щодня перебувають під тиском окупаційної системи.
Чи означає життя в окупації автоматичну нелояльність до України? Як державі одночасно захищати себе від реальних безпекових ризиків і не відштовхувати мільйони громадян, які залишаються на тимчасово окупованих територіях або виїжджають звідти? І чи має Україна сьогодні цілісну політику щодо своїх громадян в окупації?
Ці питання обговорили учасники дискусії “Всюди вороги? Межа між безпекою та реінтеграцією людей з окупованих територій”, яка відбулася в межах правозахисної програми RIGHTS NOW! фестивалю Docudays UA 7 червня 2026 року.
Учасниками панелі стали уродженець Донецька, який зберіг проукраїнську позицію під час життя в окупації та зміг виїхати в 17 років Сергій Савченко, директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова, Постійна Представниця Президента України в АР Крим Ольга Куришко, співробітник СБУ Роман Стецишин та експертка з питань притягнення до відповідальності за міжнародні злочини проти дітей ініціативи Bring Kids Back UA Юлія Усенко. Модерувала дискусію головна редакторка Громадського радіо, співзасновниця ГО “Жінки в медіа” Вікторія Єрмолаєва.
Сергій Савченко, який прожив в окупованому Донецьку до 17 років та зміг виїхати на підконтрольну Україні територію розповів, що українці на вільній території часто не усвідомлюють справжніх умов життя в окупації: “Люди в Києві та інших містах думають, що це просто життя під іншим прапором. Але якщо ти проукраїнський підліток в окупації, ти щодня думаєш про те, щоб тебе не викрили, щоб не перевірили телефон, щоб ніхто не дізнався про твою позицію”.
За його словами, навіть звичайне навчання у школі перетворюється на постійний внутрішній спротив. Молоді люди змушені брати участь у заходах російських молодіжних організацій, зокрема “Движения первых”, але водночас намагаються зберегти власну українську ідентичність через музику, літературу, соціальні мережі та спілкування з людьми на підконтрольній Україні території.
“Кожен день виглядає так, ніби ти намагаєшся закрити себе від того, що відбувається, щоб не стати частиною цього”, — поділився Сергій Савченко.
Сергій СавченкоВін наголосив, що одним із найважливіших джерел зв’язку з Україною для нього були саме люди з неокупованих територій: “Надійним джерелом інформації були люди з Києва та інших міст, з якими я спілкувався. Це були громадські діячі, українські медіа, соціальні мережі. Саме через них я залишався в українському контексті”.
Водночас Сергій Савченко звернув увагу на проблему браку інформації та інструкцій про документи, освіту чи можливості виїзду для жителів окупованих територій в українських медіа. За його словами, через це багато людей змушені шукати інформацію з різних джерел через анонімні телеграм-канали, де за ними можуть стежити російські спецслужби.
Юлія Усенко закликала дивитися на ситуацію з українськими дітьми в окупації не як на окремі випадки тиску чи пропаганди, а як на системну державну політику Росії.
За її словами, Російська Федерація грубо порушує норми міжнародного гуманітарного права, зокрема Четверту Женевську конвенцію, яка вимагає збереження освітнього та культурного середовища окупованої території.
Натомість окупаційна влада послідовно інтегрує українських дітей у власну військово-патріотичну систему: “Це не окремі акції чи заходи. Це цілісна система впливу на дітей, спрямована на зміну їхньої свідомості та ідентичності”.
Особливу роль у цьому процесі відіграє “Юнармія” — створене Росією воєнізоване молодіжне формування, яке після початку повномасштабного вторгнення стало частиною освітньої системи на окупованих територіях.
Вікторія Єрмолаєва, Юлія Усенко (з мікрофоном), Сергій СавченкоОкрему небезпеку, за словами Юлії Усенко, становлять так звані оздоровчі та літні табори в Росії та Білорусі, через які проходять тисячі українських дітей. Там діти місяцями перебувають під впливом російської пропаганди, вивчають викривлену історію та проходять елементи військової підготовки.
“Росія витрачає близько 100 мільйонів доларів щороку лише на програми військово-патріотичного виховання. Це частина державної стратегії безпеки Російської Федерації”, — наголосила експертка Bring Kids Back UA.
Альона Луньова наголосила, що сьогодні українська державна політика щодо жителів окупованих територій дедалі більше концентрується на безпекових ризиках.
“Люди з окупованих територій сьогодні для держави переважно видимі через безпекову оптику. Не через підтримку, не через реінтеграцію, а саме через безпекові ризики“, — зауважила вона.
На її думку, Україна одночасно демонструє готовність допомагати людям з окупації та створює для них численні бар’єри. З одного боку існують пільгові освітні програми, спрощений вступ до українських університетів та інші інструменти підтримки для молоді з окупації. З іншого — додаткові перевірки, труднощі з документами та обмеження, які формують відчуття недовіри: “Складається враження, що держава досі не визначилася, що для неї головне: безпека чи повернення людей”.
Сергій Савченко, Альона Луньова (з мікрофоном)Луньова наголосила, що люди невинуваті в тому, що опинилися в окупації. Вона також застерегла від формування презумпції винуватості щодо тих, хто живе або жив на окупованих територіях.
“Через п’ять, десять чи двадцять років ми не можемо продовжувати будувати систему, де людина автоматично стикається з підозрою лише через місце свого проживання або через родичів в окупації”, — наголосила директорка з адвокації ZMINA.
Роман Стецишин визнав, що назва дискусії точно відображає головну дилему держави: “Якщо відповідати буквально на запитання, чи всюди вороги, то так — всюди. Але чи всі вороги? Ні, точно не всі”.
За його словами, держава не може ігнорувати той факт, що мільйони людей протягом багатьох років перебували під впливом масштабної системи російської пропаганди та індоктринації.
Водночас Стецишин наголосив, що безпека і реінтеграція не повинні протиставлятися одна одній: “Щоб не втратити людей, потрібно гарантувати національну безпеку”.
Роман СтецишинОкрему увагу він приділив дискусії навколо законопроєкту про додаткові перевірки під час вступу на державну службу. Представник СБУ повідомив, що підтримує використання поліграфа як одного з інструментів перевірки, наголосивши, що він не повинен автоматично обмежувати права людини, але може виконувати інформативну та превентивну функції. На його думку, держава повинна бути впевнена, що люди, які обіймають відповідальні посади, не становлять ризику для безпеки країни.
Разом із тим, ця позиція викликала значну критику з боку правозахисної спільноти щодо можливих ризиків дискримінації та формування колективної підозри до людей з окупованих територій.
Ольга Куришко наголосила, що сьогодні головною проблемою є не лише російська політика на окупованих територіях, а й відсутність цілісного державного підходу до роботи з ними: “Те, що відчувається зараз, — це відсутність загальної державної політики стосовно тимчасово окупованих територій”.
За словами Ольги Куришко, після ліквідації Міністерства реінтеграції відповідальність за цю сферу була розподілена між різними відомствами: “Кожна інституція формує політику так, як вона її бачить. Служба безпеки має свій фокус, Міністерство освіти — свій, Міністерство культури — свій. Але немає єдиного центру, який би формував загальну державну політику”.
Ольга КуришкоВона наголосила, що державі дедалі складніше підтримувати зв’язок із громадянами в окупації. За її словами, Росія стрімко посилює цифровий контроль над населенням, змушуючи людей користуватися російськими державними сервісами та обмежуючи доступ до незалежних джерел інформації.
На думку Ольги Куришко, Україні потрібна платформа для системного діалогу між державними інституціями, громадянським суспільством та представниками окупованих територій. Лише така координація дозволить виробити довгострокову стратегію збереження зв’язку з громадянами та їхньої майбутньої реінтеграції.
Попри різні погляди на механізми перевірок та баланс між безпекою і правами людини, учасники дискусії погодилися в головному: мільйони громадян України в окупації не можуть залишатися поза увагою держави. Історія Сергія Савченка впевнено це підтверджує і показує, що навіть після довгих років життя під окупацією молоді люди зберігають українську ідентичність.
Захід організувала Коаліція організацій, що з 2014 року опікуються захистом прав постраждалих унаслідок збройної агресії проти України, в рамка правозахисної програми RIGHTS NOW! на фестивалі Docudays-2026.
До складу Коаліції входять: Центр прав людини ZMINA, ГО “Донбас SOS”, ГО “Крим SOS”, БФ “Право на захист”, БФ “Схід SOS”, ГО “Громадський холдинг “ГРУПА ВПЛИВУ”, БФ “Стабілізейшен Суппорт Сервісез”, Кримська правозахисна група, ГО “Розуміння кризи”.
Фото: Євгеній Завгородній, Docudays UA.
