Єлизавета Сокуренко під час Варшавської Конференції з людського виміру привернула увагу ОБСЄ до переслідувань РФ цивільних українців

14 жовтня 2026 року у Варшаві під час Конференції ОБСЄ з людського виміру відбувся спеціальний захід “Політика Росії щодо незаконного утримання цивільних громадян України: наслідки для тривалого миру”. Співорганізаторами заходу разом з Центром прав людини ZMINA стали Українська правова консультативна група (ULAG), Український архів Mnemonic та Норвезький Гельсінський комітет.

Учасники обговорили систематичну практику незаконного позбавлення волі українських цивільних Росією, її зв’язок із політикою окупації та репресій, а також необхідність звільнення незаконно утримуваних українців і притягнення винних до відповідальності. Окрему увагу приділили тому, як поводження з цивільними впливає на перспективи припинення війни та створення дієвого міжнародного механізму моніторингу можливого припинення вогню.

У заході взяли участь незалежний журналіст, який співпрацює з Українським архівом Mnemonic, Антон Наумлюк, юристка ULAG Євгенія Капалкіна, керівниця напряму документування воєнних злочинів ZMINA Єлизавета Сокуренко. Модерувала дискусію координаторка програми міжнародного правосуддя Гельсінської фундації з прав людини Анна Фаріфонова.

У своєму виступі Єлизавета Сокуренко наголосила, що свавільні затримання та насильницькі зникнення українських цивільних необхідно розглядати не лише як окремі міжнародні злочини, а і як складові ширшої практики переслідування цивільного населення на окупованих територіях. 

Понад десять років ZMINA моніторить порушення прав людини на окупованих територіях України та документує міжнародні злочини, зокрема свавільні затримання, насильницькі зникнення, катування й політично мотивоване кримінальне переслідування цивільних.

За словами Єлизавети Сокуренко, задокументовані випадки свідчать, що російські окупаційні сили нерідко затримують людей не через конкретні дії, а через їхню попередню професійну діяльність, політичні погляди, зв’язки з українською державою або прояви української ідентичності.

Серед потерпілих — представники місцевого самоврядування, колишні військовослужбовці та правоохоронці, громадські активісти, волонтери, журналісти й звичайні мешканці окупованих територій. Підставою для затримання могли стати робота в українських державних установах, участь у проукраїнських мітингах, контакти з українськими військовими, публікації в соціальних мережах, перекази через українські банки або інформація, знайдена в телефоні.

“Людей переслідували не лише за те, що вони нібито зробили, а й за те, ким вони були або ким їх вважала окупаційна влада”, — зазначила керівниця напряму документування воєнних злочинів ZMINA.

Вона також звернула увагу на трансформацію російських репресивних практик на окупованих територіях. Після повномасштабного вторгнення у 2022 році російські військові та силові структури широко застосовували масові свавільні затримання під час так званих фільтраційних заходів, обшуків і рейдів. Людей утримували в підвалах, захоплених відділках поліції, військових комендатурах та інших пристосованих приміщеннях, часто без доступу до адвокатів і зв’язку з родинами.

Такі затримання використовували не лише для пошуку людей, яких окупаційні сили вважали причетними до спротиву. Вони також давали змогу збирати інформацію про місцевих мешканців, перевіряти їхню лояльність, залякувати громади та запобігати потенційному опору.

Як приклад Єлизавета Сокуренко навела свідчення потерпілих із Харківщини, які розповідали про наміри російських військових затримувати якомога більше місцевих мешканців. Один із потерпілих повідомляв, що російські сили хотіли провести через ізолятор майже все чоловіче населення Куп’янська, щоб запобігти можливим повстанням.

“Свавільне позбавлення волі використовувалося як інструмент встановлення окупаційного контролю, а не лише як реакція на конкретні дії окремих людей. Згодом поряд із масовими затриманнями дедалі активніше почали застосовувати інституціоналізовані форми переслідування — політично мотивовані кримінальні провадження за обвинуваченнями у шпигунстві, диверсійній діяльності, тероризмі, державній зраді та інших злочинах за російським законодавством”, — наголосила вона.

Єлизавета Сокуренко

За словами Єлизавети Сокуренко, в окремих випадках цивільних затримували у 2022 році, місяцями або роками утримували без зв’язку із зовнішнім світом, а офіційні обвинувачення висували значно пізніше. Так, кримінальне переслідування мало створювати видимість законності подальшого утримання.

“Інституціоналізація репресій не означає припинення попередніх практик. Вона радше свідчить про розширення інструментів переслідування та залучення до нього різних державних структур — від військових і спецслужб до слідчих органів, прокуратури, судів і пенітенціарної системи”, — пояснила представниця ZMINA.

Водночас, наголосила Єлизавета Сокуренко, не кожне свавільне затримання або насильницьке зникнення автоматично становить переслідування як злочин проти людяності. Для такої правової кваліфікації необхідно довести всі передбачені міжнародним кримінальним правом елементи, зокрема умисне й тяжке позбавлення фундаментальних прав за дискримінаційними ознаками та контекст широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення.

Такий підхід має практичне значення для розслідувань, оскільки він дає змогу досліджувати не лише дії безпосередніх виконавців, а й функціонування всієї системи репресій — від визначення категорій людей, які стають мішенями, та організації затримань до забезпечення утримання й подальшого кримінального переслідування.

За словами керівниці напряму документування воєнних злочинів ZMINA, необхідно встановлювати роль військових і співробітників силових структур, посадовців, відповідальних за місця утримання, а також слідчих, прокурорських і пенітенціарних органів. Окремим завданням є доведення причетності вищого політичного, військового та силового керівництва Росії до формування, координації та реалізації відповідної політики.

Антон Наумлюк представив результати дослідження викрадень українських цивільних у Криму, яке протягом останніх шести місяців проводив разом із командою Українського архіву міжнародної правозахисної організації Mnemonic.

Дослідження охоплює випадки викрадень від початку російської окупації Криму у 2014 році, а також випадки затримання цивільних на інших окупованих територіях України з подальшим вивезенням на півострів.

За результатами дослідження, команда встановила щонайменше 230 випадків викрадень. Наумлюк наголосив, що ця цифра відображає лише випадки, у яких вдалося встановити імена потерпілих. Реальна кількість незаконно утримуваних людей може бути значно більшою, оскільки багатьох роками приховують від родин, адвокатів та зовнішнього світу.

“Викрадення цивільних українців на окупованих територіях — це частина політики окупації, захоплення й утримання території, придушення будь-якої нелояльності та незгоди з окупацією”, — зазначив журналіст.

За його словами, у перші місяці окупації викрадення часто здійснювали учасники проросійських збройних формувань. Їхніми жертвами ставали люди, яких вважали загрозою для окупаційної влади. Часто викрадених катували, а в окремих випадках убивали. Російські правоохоронні органи заперечували причетність до цих випадків і не розслідували їх.

Євгенія Капалкіна, Єлизавета Сокуренко, Анна Фаріфонова, Антон Наумлюк

Одним із перших задокументованих випадків стало викрадення кримськотатарського активіста Решата Аметова, який вийшов на головну площу Сімферополя з протестом проти окупації. Його силоміць забрали люди у військовій формі без розпізнавальних знаків. Через 12 днів тіло Аметова знайшли зі слідами катувань.

За даними дослідження, у перші місяці окупації викрали 23 людини. П’ятеро з них зникли безвісти, а загибель Решата Аметова була підтверджена.

З кінця 2014 року викрадення поступово перетворилися на інституціоналізовану систему репресій, у якій брали участь уже співробітники Федеральної служби безпеки Росії та інших державних органів. У період від кінця 2014 року до початку повномасштабного вторгнення на початку 2022 року дослідники встановили ще 20 таких випадків. У 80% із них потерпілими були кримські татари, які демонстрували нелояльність до російської влади.

Антон Наумлюк пояснив, що система викрадень охоплювала не лише безпосередніх виконавців, а й інші інституції, зокрема прокуратуру, суди, керівництво місць утримання та адвокатів, які співпрацювали з російськими силовиками. Типовий сценарій передбачав обшук за участю представників силових структур, після якого людину вивозили в невідомому напрямку. Родичам і незалежним адвокатам повідомляли, що її немає в місцях утримання, а звернення до правоохоронних і наглядових органів не давали результатів.

За словами журналіста, потерпілих могли тримати в підвалах, катувати електричним струмом, погрожувати їм убивством і сексуальним насильством, намагаючись отримати зізнання у сфабрикованих злочинах. Після цього кримінальні провадження та судові процеси використовували для створення видимості законності затримання.

Після початку повномасштабного вторгнення масштаб викрадень суттєво зріс. За словами Антона Наумлюка, Крим перетворився на один із центрів утримання цивільних, викрадених не лише на півострові, а й на інших окупованих територіях України.

Журналіст також звернув увагу на випадки людей, яких роками утримують без офіційних обвинувачень і зв’язку із зовнішнім світом. Серед них — міський голова Голої Пристані на Херсонщині Олександр Бабич, якого викрали на початку повномасштабного вторгнення. Протягом трьох років його місцеперебування приховували; відомо лише, що чоловіка вивезли до Росії. Його подальша доля залишається невідомою.

Антон Наумлюк резюмував, що встановлені 230 випадків викрадень цивільних на окупрованому півострові не дають повного уявлення про масштаби явища, адже незаконно затриманих набагато більше.

Євгенія Капалкіна зосередилася на правових та інституційних уроках незаконного утримання цивільних і на практичних кроках, яких мають вжити ОБСЄ та її держави-учасниці під час підготовки можливих домовленостей про припинення вогню.

Вона наголосила, що позбавлення волі цивільних під час збройного конфлікту необхідно оцінювати з огляду на міжнародне гуманітарне право та міжнародне право прав людини. Невирішені випадки незаконного утримання й відсутність належної реакції на порушення підривають довіру, необхідну для виконання майбутніх домовленостей.

Особливу увагу юристка приділила справі трьох колишніх співробітників Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні — Дмитра Шабанова, Максима Петрова та Вадима Голди. Усі троє виконували офіційні обов’язки в межах мандата місії та мали право на функціональний імунітет щодо дій, вчинених під час виконання службових функцій. Росія затримала їх у квітні 2022 року на тимчасово окупованій території України, а згодом засудила за обвинуваченнями у шпигунстві та державній зраді.

За словами Євгенії Капалкіної, ця справа стосується не лише прав трьох незаконно утримуваних людей, а й безпеки та незалежності майбутніх міжнародних моніторингових місій.

“Тривалий мир не може ґрунтуватися лише на припиненні вогню. Він також потребує розв’язання гуманітарних питань, звільнення незаконно утримуваних людей і належної правової оцінки порушень”, — наголосила юристка.

Вона зазначила, що майбутні міжнародні механізми моніторингу мають отримати чіткі гарантії безпеки персоналу та незалежності роботи. Самого міжнародного статусу працівників недостатньо, якщо немає дієвих процедур реагування на затримання, залякування чи перешкоджання виконанню службових обов’язків.

Євгенія Капалкіна закликала ОБСЄ та її держави-учасниці продовжувати вимагати звільнення трьох колишніх співробітників місії, координувати зусилля з Україною та порушувати це питання на міжнародних майданчиках. До їхнього звільнення необхідно домагатися доступу до них, належних умов утримання, медичної допомоги та регулярного зв’язку з родинами.

Водночас, наголосила юристка ULAG, робота з документування порушень і збереження доказів має тривати незалежно від переговорного процесу. Звільнення незаконно утримуваних цивільних не повинно залежати від завершення проваджень щодо притягнення винних до відповідальності. Водночас саме звільнення не скасовує необхідності розслідувати вчинені злочини.

Євгенія Капалкіна, Анна Фаріфонова, Антон Наумлюк

Виступи учасників заходу засвідчили, що незаконне позбавлення волі українських цивільних не можна розглядати лише як сукупність окремих випадків. Задокументовані практики вказують на системний характер репресій, які Росія застосовує для придушення спротиву на окупованих територіях.

У межах роботи у Варшаві Єлизавета Сокуренко також провела зустрічі з представниками дипломатичного корпусу ОБСЄ та міжнародними партнерами. Ці зустрічі дають можливість обговорити документування порушень прав людини, незаконне утримання українських цивільних, міжнародну відповідальність за злочини Росії та подальші міжнародні зусилля для звільнення потерпілих і притягнення винних до відповідальності.

Нагадаємо, 13 жовтня у Варшаві під час Конференції ОБСЄ з людського виміру Центр прав людини ZMINA співорганізував спеціальний захід “Під прицілом: виклики сучасної дронової війни для журналістів та волонтерів”. Учасники обговорили загрози дронових атак для журналістів і волонтерів, які працюють поблизу лінії фронту, та закликали міжнародних партнерів сприяти їхньому захисту.