Законопроєкт №13597 може стати кроком до європейських стандартів у сфері рівності, однак потребує доопрацювання — аналітика Ірини Федорович

Українське антидискримінаційне законодавство досі не відповідає міжнародним стандартам та не забезпечує ефективного захисту від дискримінації, йдеться у новому аналітичному матеріалі Центру прав людини ZMINA, підготовленому експерткою і тренеркою з питань поваги до різноманіття, недискримінації та інклюзії Іриною Федорович.

Згідно з аналізом, попри певний прогрес у розвитку законодавчої бази, норми залишаються фрагментарними, неузгодженими між собою та не охоплюють усіх сфер суспільного життя. Зокрема, базовий Закон “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” не містить визначення множинної дискримінації, дискримінації за асоціацією чи відмови у розумному пристосуванні, а перелік захищених ознак не уніфікований і не містить сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності

“Формула “інші ознаки” часто залишається незрозумілою для судів, що ускладнює доведення фактів дискримінації. Водночас держава не забезпечує потерпілим ефективних механізмів захисту, адже адміністративна відповідальність за дискримінацію досі не запроваджена”, — зазначає Федорович.

Серед ключових проблем, визначених в аналізі, — неефективність статті 161 Кримінального кодексу, яка мала б забезпечувати відповідальність за дискримінацію та злочини на ґрунті нетерпимості, однак практично не застосовується. Крім того, судова практика демонструє слабке розуміння принципу розподілу тягаря доказування у справах про дискримінацію.

У серпні 2025 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт №13597, який має на меті усунути ці недоліки. Документ, зокрема, пропонує додати до переліку захищених ознак сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, запровадити адміністративну відповідальність за дискримінацію та оновити статтю 161 ККУ відповідно до вимог ЄС.

Федорович визнає, що законопроєкт містить низку позитивних змін, однак наголошує: без врахування рекомендацій правозахисної спільноти він не забезпечить системного ефекту.

“Документ треба доопрацювати — зокрема, розширити перелік захищених ознак, передбачити заборону множинної дискримінації, чітко визначити повноваження інституції рівності та вилучити з переліку приватного обвинувачення статті, які стосуються злочинів на ґрунті нетерпимості”, — зазначено в аналізі.

Європейська Комісія неодноразово звертала увагу на необхідність повного приведення українського законодавства у відповідність до директив ЄС — зокрема, у частині широти сфер, що охоплюються, збору даних, визначення мови ворожнечі та ролі інституції рівності.

Оновлення антидискримінаційного законодавства є частиною виконання Дорожньої карти до Розділу 23 переговорного процесу з ЄС, а тому потребує політичної волі та реальної участі громадянського суспільства у підготовці рішень.

“Якісне оновлення антидискримінаційної системи — це не лише зміна норм, а й зміна підходів: навчання суддів, прокурорів, поліцейських і держслужбовців, які повинні знати, як виявляти та запобігати дискримінації”, — підсумовує Федорович.

З повним текстом аналізу можна ознайомитися українською та англійською мовами.

Матеріал підготовлений за підтримки проєкту “Сприяння наближенню України до ЄС у сфері верховенства права” (3*E4U), що реалізується за дорученням Федерального міністерства закордонних справ Німеччини компанією Deutsche Gesellschaft für International Zusammenarbeit (GIZ) GmbH в рамках проєкту “Права людини в центрі європейської інтеграції України”, який громадська організація Центр прав людини ZMINA реалізує за підтримки GIZ. Думки та погляди, висловлені в публікації, не обов’язково відображають позицію Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH.