Україні потрібна цілісна політика відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини: Онисія Синюк взяла участь у заході на полях Варшавської конференції з людського виміру

8 жовтня 2026 року у Варшаві під час Warsaw Human Dimension Conference 2026 (Варшавська конференція з людського виміру 2026) відбувся паралельний захід “Державна політика щодо відповідальності за найтяжчі злочини: на шляху до комплексної архітектури правосуддя в Україні”. Захід організували Ukrainian Legal Advisory Group (ULAG) та Civil Rights Defenders. 

У фокусі дискусії було формування цілісної державної політики щодо відповідальності за міжнародні злочини, узгодження різних напрямків правосуддя та визначення сталої архітектури системи правосуддя в Україні. 

Спікерами заходу були координаторка адвокатів та аналітикиня ULAG Аліна Павлюк, керівниця аналітичного напрямку Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк, заступник начальника Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора Денис Лисенко, старший слідчий Головного слідчого управління Національної поліції України Іван Дулкай та керівниця напряму “Відповідальність за міжнародні злочини та перехідне правосуддя” PravoJustice4EU Тінна Голетіані. Модерував дискусію спеціаліст з питань верховенства права Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) Крістофер Девід Рассел. 

За даними організаторів, від початку повномасштабного вторгнення українські правоохоронні органи зареєстрували понад 260 тисяч кримінальних проваджень щодо найжтяжчих міжнародних злочинів, пов’язаних із конфліктом. Водночас система реагування залишається значною мірою фрагментованою, а окремі державні інституції не мають узгодженого бачення архітектури правосуддя.

Аліна Павлюк звернула увагу на практичні та інституційні перешкоди, які Україна долає упродовж 12 років розслідування міжнародних злочинів. Попри створення спеціалізованих підрозділів у правоохоронних органах, на рівні судів досі бракує відповідної спеціалізації. Серед інших проблем вона назвала потребу адаптувати законодавство, труднощі зі збиранням доказів і підтримкою потерпілих та свідків, а також нестачу ресурсів і фахівців.

На думку аналітикині ULAG, потрібен єдиний стратегічний документ, який визначатиме засади переслідування за найтяжчі міжнародні злочини та забезпечуватиме сталість напрацьованих підходів і співпрацю з міжнародними механізмами правосуддя.

“Усі ці розрізнені елементи мають знайти своє втілення на рівні єдиного стратегічного документа для держави, який буде гарантувати стабільне функціонування системи правосуддя на національному рівні щодо найтяжчих міжнародних злочинів та інституційну підтримку напрацьованих підходів”, — наголосила Аліна Павлюк.

Крістофер Девід Рассел, Тінна Голетіані, Аліна Павлюк

Онисія Синюк під час заходу говорила про те, як узгодити різні напрямки правосуддя, визначити відповідальність державних інституцій та забезпечити сталість підходів до відповідальності за найтяжчі злочини.

Вона наголосила, що політика відповідальності за міжнародні злочини, перехідне правосуддя, ширший правозахисний підхід та євроінтеграційні реформи мають враховувати одна одну, навіть якщо кожна з них має власні цілі.

За її словами, підхід до перехідного правосуддя має враховувати реальні можливості кримінальної системи: які злочини вона зможе охопити, скільки справ довести до вироків і скільки з них розглядатимуть заочно. 

Водночас інші механізми відповідальності мають враховувати обмеження кримінального правосуддя. Частина потерпілих може вважати покарання недостатнім, якщо засуджений фактично не відбуває покарання. Окремі злочини також можуть ніколи не потрапити до традиційної системи відповідальності через брак доказів або неможливість встановити місцезнаходження і притягнути до відповідальності підозрюваних.

“Політики не можуть розроблятися ізольовано одна від одної. Вони не мають включати завдання поза межами власного фокусу, але мають враховувати одна одну”, — зазначила Онисія Синюк.

Окремо керівниця аналітичного напрямку ZMINA звернула увагу, що різні напрямки відповідальності в українській системі правосуддя часто розвиваються окремо, хоча мають спільні виклики. Зокрема, відповідальність за міжнародні злочини перетинається із системою відповідальності за злочини проти національної безпеки — йдеться про злочини на окупованих територіях, спільні категорії потерпілих і свідків та випадки, коли одна й та сама поведінка може підпадати під різні склади злочинів.

Онисія Синюк (на екрані)

За її словами, без чіткого державного бачення незрозуміло, хто відповідає за конкретні напрямки роботи, які повноваження потрібні державним органам і хто має координувати різні інституції та оцінювати прогрес.

Стала політика важлива і для роботи з потерпілими та громадянським суспільством. Її відсутність може призводити до зміни підходів разом зі зміною керівництва державних інституцій, послаблювати інституційну пам’ять та ускладнювати комунікацію з людьми, які постраждали від міжнародних злочинів.

“Коли немає чіткої політики, немає і чіткого розуміння того, що насправді можливо зробити. Які ресурси ми маємо і чи достатньо їх, які кроки можемо реалізувати. Неможливо чітко комунікувати очікування потерпілим, коли сама система не усвідомлює власних меж”, — зазначила Онисія Синюк.

Фото надані організаторами.