Як Україні забезпечувати правосуддя під час війни та долати її наслідки: дискусія від Коаліції “Україна. П’ята ранку”

У Представництві Президента України у Криму відбулася дискусія з нагоди Дня міжнародного правосуддя, який відзначається 17 липня в рамках визнання нової системи міжнародного кримінального судочинства, включаючи Міжнародний кримінальний суд в Гаазі.

Цьогоріч виповнюється 25 років з часу прийняття Римського статуту, МКС розпочав розслідування української ситуації і видав ордери на арешт російського президента і дитячого омбудсмана, утім переважна більшість воєнних злочинів, скоєних у ході російсько-української війни, мають бути і будуть розслідувані в Україні.

Дискусію у форматі Chatham House організувала Коаліція “Україна. П’ята ранку”. Захід відбувся за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів.

Чи реально забезпечити правосуддя в країні, що воює? Чи можуть бути винесені справедливі вироки у справах про міжнародні злочини за умов шаленого тиску суспільства і високого запиту на помсту та швидке правосуддя? Чи спроможна система правосуддя впоратися із тією кількістю злочинів, які були скоєні в ході війни проти України? Як можна цю систему посилити? Які перспективи створення міжнародного трибуналу і які можуть бути очікування від нього? 

З баченням процесів, які нині існують в Україні, і того, що треба змінити, виступили Ар’є Мора, експерт Української консультативної групи/ULAG, Ольга Решетилова, координаторка Медійної ініціативи за права людини, Володимир Гришко, юрист Фундації DEJURE, Максим Єлігулашвілі, член правління Інституту миру і порозуміння, а також Роман Романов, директор програми “Права людини і правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”. Модерувала дискусію Альона Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA.

Зокрема, під час зустрічі говорили, що у суспільстві існує запит на швидке правосуддя, однак це не завжди про справедливість. Національні опитування показують: 75% українців хочуть відповідальності для винних у злочинах, вчинених під час російської агресії в Україні. Водночас 3/4 так само не готові для цього чекати завершення війни, вони хочуть бачити покарання і правосуддя зараз. Це чинить шалений тиск на суддівську систему.

Також експерти кажуть, що іноді розгляд справ in absentia, тобто за відсутності обвинувачених, більше нагадує судовий конвейер. Щоб уникнути формальних розглядів, процеси у справах щодо воєнних злочинів потребують суспільного контролю та присутності медіа. 

Кількість лише зареєстрованих Офісом генерального прокурора України воєнних злочинів у результаті збройної агресії на сьогодні сягає майже ста тисяч. Такі обсяги фактично не спроможна обробити жодна судова система. Втім, незважаючи на те, що війна триває з 2014 року, лише станом на 2022-2023 роки для України стали зрозумілими вектори, куди рухатися, і що треба робити. А судовим органам ще належить осягнути всі тонкощі міжнародного кримінального і міжнародного гуманітарного права.

Самі по собі судові рішення не завжди здатні забезпечити відчуття справедливості. Тому варто подумати про те, що може знадобитися ще, окрім кримінальної юстиції. Експерти переконані: усе, що було задокументовано, з часом стає простором для реабілітації, для відновлення гідності і тієї соціальної тканини, яка знищується війною. Тому варто думати, якими будуть також позасудові механізми і як буде вибудуваний діалог усередині суспільства. 

Окремо йшлося про людей, які воюють зараз: вони не хочуть самосудів, а прагнуть побачити правосуддя і притягнення до відповідальності тих, хто чинив воєнні злочини.  55% опитаних українців вважають самосуд неприйнятним. Водночас 40% мають протилежну думку, і це питання дуже поляризує суспільство.

На жаль, все населення України фактично є жертвою війни. Переважна більшість людей хочуть у першу чергу саме покарання воєнних злочинців, а не компенсації шкоди.

Учасники дискусії переконані, що не можна спиратися лише на позицію жертви у спілкуванні з міжнародним товариством, і тим самим формувати відповідне ставлення. Громадянське суспільство могло б претендувати на інший формат діалогу, де би голос українців був не лише голосом жертв.

Ще одна важливе питання, яке було озвучено під час заходу і яке вже давно потребує вирішення: Україна має ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду для повноцінного використання існуючого механізму міжнародного правосуддя.

Ознайомитися з дослідженнями, які лягли в основу дискусії і глибше пояснюють проблематику, можна за посиланнями:

• “Models for trying war crimes and other significant human rights violations within the national judicial system” від Фундації DEJURE
• “How are war-related court cases progressing? Interim findings of MIHR monitoring” від Медійної ініціативи за права людини
• “Правосуддя за міжнародні злочини внаслідок агресії РФ: позиція суддів, ветеранів/ветеранок та запит населення України” від ULAG