Покарання українського бізнесу, що працює в окупації: думки правозахисників, адвокатів, прокурорів

A+ A-

31 травня в Києві Центр прав людини ZMINA провів дискусію про те, чи справедливо Україна карає бізнес в окупації за колабораціонізм. Від початку повномасштабної війни Україна почала карати тих, хто має бізнес в окупації, співпрацюючи з окупантами. Але, крім таких однозначних випадків, держава карає й ті підприємства, які допомагають вижити іншим людям на окупованих територіях (аграрії, комунальники тощо), чи людей, які працювали електриками або охоронцями. 

Альона Луньова

Інна Вишневська, наукова співробітниця науково-дослідної лабораторії Львівського державного університету внутрішніх справ, експертка ZMINA, зауважила, що в законодавстві немає чіткого визначення взаємодії з державою-агресором, а під цією взаємодією розуміється дуже широкий спектр дій.

Тобто це може бути не тільки безпосередньо надання послуг, виконання робіт, факт перереєстрації, отримання ліцензії на провадження господарської діяльності відповідно до вимог окупаційної влади. А й, наприклад, звичайне звернення по консультацію щодо сплати податків в окупації”, – каже Вишневська.

За її словами, станом на 3 травня 2024 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти 88 обвинувальних вироків судів першої інстанції. З них – 33 вироки, які притягнули людей до кримінальної відповідальності за надання матеріальних ресурсів, 51 – за провадження господарської діяльності та чотири – за надання матеріальних ресурсів та провадження господарської діяльності. Як можна побачити, понад половину вироків стосується саме провадження господарської діяльності у взаємодії з окупаційною владою чи РФ.

Причому цікавим був один з вироків, коли особа надавала послуги інтернет-зв’язку і суд зазначив, що людина технічно, надаючи інтернет-зв’язок, могла інтернетом забезпечувати й органи окупаційної влади”, – розповіла експертка. 

Вишневська зауважує, що, за законодавством, жодний вид господарської діяльності (бізнесу) на тимчасово окупованій території вестися не може – лише після перереєстрації бізнесу на підконтрольній території. Та водночас, за Женевськими конвенціями, на окупованих територіях має продовжуватися життя на тому самому рівні, що й до окупації. Тобто люди мають задовольняти свої базові потреби в побуті, медицині, освіті тощо, і насамперед рівень життєдіяльності має підтримувати держава-окупант, яка де-факто цього не робить. 

“Якщо не буде в населення ліків, харчових продуктів, теплої води чи електроенергії, то є високий ризик, що половина населення  матиме серйозні проблеми зі здоров’ям. І соціальні наслідки. Рано чи пізно ми повернемо ці тимчасово окуповані території, повернемо людей, які на них перебувають. І люди в окупації мають розуміти, що Україна весь час їх підтримувала і була разом з ними, а не переслідувала за забезпечення продуктами”, – переконана Інна Вишневська.

Адвокаційна директорка ZMINA Альона Луньова додала, що закон, який забороняє всю господарську діяльність на всіх окупованих територіях, раніше стосувався Криму, який на момент ухвалення закону був тривалий час окупованим і де українців юридичних осіб чи суб’єктів господарювання не було. І на той момент держава не думала, що ця норма стосуватиметься інших територій, які будуть зайняті після 2022 року.

На думку Олександра Жила, заступника начальника управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу генерального прокурора, право Женеви не є імперативним для нашої держави, бо першочерговим є питання національного законодавства, яке регулює цей порядок. Жила також вважає, що всі фінансові операції в окупації, пов’язані з податками, є взаємодією з ворогом, адже Кабмін заборонив усі господарські операції з окупованими територіями й з державою-агресором.

Більшість проблем щодо визначення необхідності притягнення до кримінальної відповідальності стосується саме людей, які надають комунальні чи інші послуги, наприклад рятувальні. Ці люди раніше працювали в комунальних підприємствах до окупації, не могли виїхати з певних причин і тому залишилися забезпечувати свою діяльність і фактично були призначені. Ситуації бувають різні, але ми також враховуємо, наскільки була послідовна діяльність людини до повномасштабного вторгнення і після нього”, – каже Жила і додає: якщо двірник став керівником комунального підприємства – це одна ситуація, а коли заступник керівника не зміг виїхати з об’єктивних причин через свої соціальні зв’язки, матеріальний стан, то це інша причина.

Жила також підтвердив, що вироки судів досить суворі навіть у таких ситуаціях, і він бачить недосконалість у справах через недостатність доказів.

На думку начальника відділу Прокуратури АР Крим і міста Севастополя Єгора Реброва, покарання за бізнес в окупації важливе, адже Росія зацікавлена в співпраці з підприємствами на окупованих територіях.

“Це елемент колонізації. Вони створюють у бізнесу зацікавленість у їхній присутності на цій території. Це є небезпека для суспільства з погляду національної безпеки”, вважає Ребров.

Також, за словами прокурора, Росія економить, використовуючи ресурси окупованих територій, притому що її обов’язок утримувати ці території.

Микола Мягков, адвокат, партнер адвокатського об’єднання AZONES, кандидат юридичних наук, зауважив, що люди в окупації можуть діяти під фізичним ти психологічним примусом.

“Було б доречно розробити, можливо, якісь критерії, які б відрізняли питання психологічного примусу на цих територіях. У контексті бізнесу, наприклад, якщо людина забезпечує безпосередньо себе або своїх близьких, можливо, це одна ситуація. І він змушений, наприклад, зареєструвати свій бізнес на окупованій території, щоб забезпечити себе, бо в інакшому разі йому не буде що їсти, чим годувати родину. Інше питання, якщо це вже не стосується самозабезпечення себе і близьких, а, наприклад, людина хоче заробити, то тут уже про жодну крайню потребу не може йти”, – вважає Мягков.

Цей захід організовано за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.