Росія може утримувати понад 3 тисячі українців у депортаційних центрах після ув’язнення — Альона Луньова

Після завершення незаконних термінів ув’язнення українські цивільні та політичні в’язні в Росії не завжди виходять на свободу. Через відсутність чинних документів, розірвані дипломатичні відносини між Україною та РФ і неможливість депортації через закритий кордон їх переводять до центрів тимчасового утримання іноземних громадян. Фактично ці установи стають для українців новими місцями несвободи, де вони можуть залишатися місяцями й навіть роками.

За оцінками правозахисників, у російських депортаційних центрах можуть перебувати понад 3 тисячі громадян України. Про проблему та можливі шляхи повернення українців додому виданню “Суспільне Крим” розповіла директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.

Вона зазначила, що після завершення терміну ув’язнення українців продовжують утримувати через особливості російського міграційного законодавства. Росія посилила його вимоги, а українців, зокрема тих, хто не має чинних документів, після звільнення з колоній затримують за порушення міграційних правил.

“Російська Федерація змінила і трішки зробила жорсткішим своє міграційне законодавство. І ми знаємо про те, що дехто не має чинних документів українських, навіть маючи чинні документи, після відбування покарання їх затримують як таких, які порушують міграційне законодавство Російської Федерації, і утримують у центрах тимчасового утримання іноземних громадян. Це такі “міграційні тюрми”, де люди мають перебувати в ситуації, коли вони чекають на видворення або депортацію”, — пояснила Альона Луньова.

Окремою перешкодою для повернення є відсутність дипломатичних відносин між Україною та Росією. Російська сторона посилається на відсутність правових механізмів для депортації українців через закритий кордон. Водночас частина утримуваних не має чинних українських документів, необхідних для повернення додому.

“Російська Федерація каже: “У нас немає правових механізмів видворяти на територію України, тому що в нас немає зараз діючого кордону з територією України”. З іншого боку, є ситуація, коли ці громадяни України часто не мають чинних українських документів. Тому виходить, що, з одного боку, люди чекають на якесь політичне рішення, з іншого боку, українська сторона не придумала, як людям, які перебувають під вартою в цих центрах, видавати хоча б посвідчення на повернення в Україну, розуміючи, що це наші громадяни”, — зауважила директорка з адвокації ZMINA.

За словами Альони Луньової, наразі немає єдиного конкретного органу чи відомства, яке системно займалося б визволенням цивільних українців із Росії. Кожен випадок потребує окремого вирішення.

Альона Луньова. Фото: Лабораторія законодавчих ініціатив

Серед можливих механізмів повернення правозахисниця назвала домовленості між уповноваженими з прав людини України та Росії, запровадження дистанційного оформлення тимчасових посвідчень на повернення в Україну, а також визначення держави-покровительки, яка могла б надавати українцям консульські послуги на території РФ.

“Це перше, яке зараз, сподіваюся, буде працювати — це домовленість омбудсманів. Це оформлення тимчасового посвідчення на повернення, але для цього треба, щоб МЗС мали певний порядок оформлення такого документа дистанційно, бо зараз він оформлюється при персональному зверненні людини в консульську установу. Третє — це активізація питання щодо визначення держави-покровительки, яка зможе видавати такі документи на території Російської Федерації”, — розповіла Альона Луньова.

Вона також зауважила, що достеменно невідомо, скільки українців перебувають у російських депортаційних центрах, однак, за її оцінкою, їх може бути понад 3 тисячі.

Найперспективнішим із цих механізмів Альона Луньова вважає прямі домовленості між уповноваженими з прав людини двох країн. Адже люди, які перебувають у депортаційних центрах після завершення термінів ув’язнення, не обов’язково є політичними в’язнями, а питання їхнього повернення передусім полягає в тому, як організувати цей процес.

Одним із прикладів такої ситуації є справа українського політв’язня Валентина Вигівського. Після 11 років незаконного ув’язнення за сфабрикованим обвинуваченням у шпигунстві його у вересні 2025 року перевели до центру тимчасового утримання іноземних громадян у Кірово-Чепецьку. Чоловік перебуває там понад рік. Російська сторона пояснює затримання відсутністю чинного закордонного паспорта.

Колишній політв’язень Костянтин Давиденко, який після завершення незаконного терміну ув’язнення також перебував у депортаційному центрі, розповів, що російська влада формально ухвалює рішення про депортацію іноземців, але фактично не виконує їх щодо громадян України. Сам Давиденко повернувся додому торік у межах взаємного звільнення.

У Міністерстві закордонних справ України підтвердили журналістам, що через розірвання дипломатичних відносин із Росією консульський захист українських громадян на її території наразі неможливий. Водночас українські дипломатичні установи в сусідніх із РФ країнах можуть сприяти в’їзду громадян України на їхню територію та, за потреби, їх документуванню.

У відомстві також повідомили, що звернулися до естонської сторони з проханням допомогти повернути Валентина Вигівського через Естонію. Крім того, українське представництво при ООН у Женеві звернулося до Міжнародного комітету Червоного Хреста та Робочої групи ООН з питань свавільних затримань.

За інформацією Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Україна також намагалася сприяти поверненню українців із депортаційних центрів за посередництва Естонії та Литви. Омбудсман Дмитро Лубінець повідомив, що на базі його інституції планують створити окремий Центр повернення цивільних громадян України, який займатиметься питаннями повернення, захисту прав та адвокації інтересів цивільних, постраждалих від російських порушень.

Повний матеріал “Суспільне Крим” — “Міграційна тюрма” для українських політв’язнів: у депортцентрах РФ можуть утримувати понад 3 тисячі українців.