Максим Буткевич

Співзасновник і член правління Центру прав людини ZMINA, український журналіст, правозахисник, громадський діяч і офіцер ЗСУ. Найбільш відомий своїми зусиллями з допомоги біженцям та переселенцям, а також протидії дискримінації, понад два роки Максим Буткевич перебував у російському полоні.

Закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціалізація “соціальна філософія та філософія історії”, та отримав ступінь магістра мистецтв з антропології (спеціалізація — антропологія розвитку і соціальної трансформації) в Університеті Сассексу (Велика Британія).

Його журналістська кар’єра розпочалася на початку 2000-х: працював у міжнародному інформаційному відділі телеканалів СТБ, 1+1 (ТСН), був продюсером Української служби BBC у Лондоні.

У 1990-1991 роках — учасник руху за незалежність України, з 1995 року — громадський та соціальний активіст, з 2006 року — активний правозахисник. Був координатором Проєкту “Без кордонів” ГО “Центр Соціальна Дія”, у 2010-2011 працював в УВКБ ООН. У 2012 році разом із Тетяною Печончик та Мариною Говорухіною заснував громадську організацію “Центр інформації про права людини” (нині — Центр прав людини ZMINA). У 2013-му став співзасновником “Громадського радіо”, де працював журналістом і ведучим упродовж року.

Був членом Національного Правління Amnesty International в Україні. Активно долучався до громадських правозахисних ініціатив під час протестів на Майдані. Регулярно виступав лектором на правозахисних заходах, зокрема Docudays UA та Українського кризового медіа-центру, проводив освітні програми з прав людини, міграції, теми мови ворожнечі.

З початком повномасштабного вторгнення у березні 2022 приєднався до лав ЗСУ. Служив на позиціях Київщини та Луганщини у складі 210‑го окремого спецбатальйону “Берлінго” на посаді командира взводу, у червні 2022 року потрапив до російського полону.

У березні 2023 російський “суд” засудив його за сфабрикованими звинуваченнями до 13 років позбавлення волі. 18 жовтня 2024 року під час обміну військовополоненими повернувся до України.

Після звільнення активізував діяльність у сфері захисту прав людини: став членом експертної ради Центру громадянських свобод, виступав із публічними свідченнями про досвід полону, зокрема у Вашингтоні, Брюсселі, Страсбурзі, Мюнхені, Відні, Ляйпціґу та Копенгагені.

13 січня 2025 року виступив на спеціальному засіданні Ради Безпеки ООН у Нью-Йорку, присвяченому порушенням міжнародного гуманітарного права щодо українських військовополонених і цивільних.

24 січня 2025 року увійшов до складу Виконавчої ради Українського ПЕН. У лютому 2025-го його також обрали членом Капітули Премії імені Георгія Ґонґадзе.

Максим Буткевич відзначений орденом “За мужність” III ступеня (2025) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики, мужність і самовідданість, виявлені під час війни, та багаторічну сумлінну працю. Має відзнаку Головнокомандувача ЗСУ “За незламність”. У 2022 році він став лауреатом чеської премії “Історія несправедливості” (The Stories of Injustice Award) від організації People in Need.

У 2023-му його діяльність була відзначена спеціальною нагородою імені Анни Франк за людську гідність і толерантність від посольства Нідерландів у США, а також Національною правозахисною премією, яку вручає коаліція провідних українських правозахисних організацій. У 2024 році Максим отримав премію “Української правди” у номінації “Громадянська позиція”. У 2025 році отримав відзнаку від видання “NV” “За вагомий внесок у майбутнє України”.