Низка судових рішень становить загрозу свободі слова – правозахисники

Ми, правозахисники та представники медіаспільноти, висловлюємо серйозне занепокоєння щодо якості, пропорційності, правомірності та справедливості судових рішень у справах проти журналістів, видань та користувачів інтернету в Україні. 

Ми звертаємо увагу громадськості на випадки, коли суди у своїх рішеннях потурають зловживанню антидифамаційним законодавством та ігнорують судову практику Європейського суду з прав людини й міжнародні стандарти захисту свободи вираження поглядів. Як результат, в Україні складається судова практика, яка становить загрозу для демократії та не відповідає ані Конституції Україні, ані міжнародним зобов’язанням нашої держави в захисті прав і свобод людини.

Зокрема, останнім часом почастішали випадки судових рішень, відповідно до яких журналісти-розслідувачі повинні спростувати інформацію про доведені в журналістських розслідуваннях факти. Наприклад, у справах проти команди журналістів програми “Наші гроші з Денисом Бігусом” за позовами фігурантів їхніх розслідувань – колишнього високопосадовця Сергія Семочка та сім’ї Гладковських – суд зобов’язав спростувати “оціночні судження”, які ґрунтуються на показах свідків та офіційних документах, усупереч практиці Європейського суду з прав людини. Суд також забороняє поширювати імена фігурантів гучних кримінальних справ, пов’язаних з корупцією, незважаючи на пряму норму закону про суспільний інтерес, який переважає в такому разі.

Також викликає обурення нещодавнє рішення щодо несанкціонованого оприлюднення колишнім високопосадовцем Андрієм Портновим персональних даних водіїв команди журналістів-розслідувачів програми “Схеми”. Попри те що публікація детальної конфіденційної інформації в інтернеті обґрунтовано становить ризик для безпеки та життя журналістів, суд не лише відмовив у задоволенні позову про неприпустимість розголошувати ці дані у відкритому доступі, а й ще стягнув витрати на адвокатів на користь Портнова. 

Правозахисники неодноразово критикували позасудову практику блокування сайтів та вебресурсів, запроваджену указами Президента України з 2017 року. Але навіть у випадках, коли обмеження інформації чи сайту в інтернеті зумовлено рішенням суду, якість обґрунтування таких заходів сумнівна. У справах проти платформи Enigma, informator.news, сайту “Кореспондент” та інших накладено “арешт на майнові права інтелектуальної власності, які виникають у користувачів мережі Інтернет при використанні вебресурсів”. Суд не пояснює, який контент на цих вебресурсах безпосередньо порушує “права інтелектуальної власності”, про яке майно йдеться та як у користувачів мережі Інтернет воно набувається.

У справі за позовом організації “С14” проти Громадського телебачення через публікацію, в якій С14 характеризується як “неонацистська” організація, суд, спираючись майже виключно на результати лінгвістичної експертизи, ухвалює рішення про спростування. Попри сумніви в законності та обґрунтованості висновку експертів-лінгвістів з боку медіаюристів та правозахисників, суд у своєму рішенні в цій справі не зважив на інші аргументи сторін усупереч практиці Європейського суду з прав людини.

Також нещодавнє рішення суду на користь народного депутата Віктора Медведчука в справі проти Вахтанга Кіпіані та видавництва “Віват” про заборону на розповсюдження книги не лише викликало хвилю обурення громадськості, а й обґрунтовану критику медіаюристів. Зокрема, у цій справі суд не розмежовує фактів та оціночних суджень, а також ігнорує важливість інформації для суспільної дискусії. Це рішення – черговий тривожний дзвінок про стан захищеності свободи художнього вираження в Україні.

Ми як правозахисники та журналісти часто апелюємо до міжнародних стандартів захисту прав людини та свободи слова. Відповідно до цих стандартів, одним з ключових арбітрів, які мають виступати гарантом захисту конституційних прав і свобод громадян від політичних чи будь-яких інших впливів та обмежень, є незалежна судова гілка влади. 

Неналежно мотивовані та сумнівні з точки зору дотримання вимог національного законодавства України й міжнародних стандартів захисту прав людини судові рішення, які обмежують обмін інформацією, думками та ідеями й не забезпечують захисту законних прав та інтересів журналістів, що ведуть законну професійну діяльність, справляють “охолоджувальний ефект” на свободу слова і містять у собі небезпеку для демократичного розвитку країни.

Центр прав людини ZMINA

Платформа прав людини

Інститут масової інформації

Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції в Україні (ACREC)  

Лабораторія цифрової безпеки

Blueprint for Free Speech